Анатолій Григорук: поет щирості, казкар дитинства, майстер живого слова
Анатолій Іванович Григорук — український поет, прозаїк, перекладач і педагог, який усе своє життя присвятив служінню слову, особливо — дитячому. Народився він 20 березня 1932 року в селі Махаринці на Вінниччині в родині службовця. У часи, коли село жило своєю суворою, але щирою правдою, він змалку всотував у себе красу народної мови, ритм звичаїв і мелодику сільських оповідей. Ці враження, разом з глибокою людяністю, лягли в основу його подальшої творчості.
У 1956 році Анатолій закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Молодий філолог почав свою трудову діяльність із учителювання на Хмельниччині, де два роки навчав школярів української мови та літератури. Вже тоді він почав писати — потай, але натхненно. Згодом доля привела його до видавництва «Веселка», де він очолював одну з редакцій. Він також викладав на факультеті журналістики у своєму рідному університеті, передаючи молодим поколінням не лише знання, а й відданість мові та літературі. Упродовж певного часу очолював редколегію популярного дитячого журналу «Малятко», що стало знаковим етапом у його літературному шляху.
Справжній злет почався з появою першої книжки Анатолія Григорука «Семафори відкрито», що побачила світ у 1964 році у видавництві «Веселка». Ця поява була як відкриття нового голосу — теплого, доброго, трохи іронічного і завжди — чесного. Згодом з'явилися збірки, які полюбилися не одному поколінню дітей: «Гусак Червонолап», «Сніговик-дражнилко», «Жилетка “Пінгвін”», «Солом’яне море», «Чим хата багата», «Що край, то звичай», «Побрехенька про лиху напасть», «Волелюбний вітер», «Праправнук барона Мюнхгаузена», «В Поторочі чорні очі…», «Триста бочок із медами» та багато інших.
Письменник однаково щиро звертається до дитини як у вірші, так і в прозі. Його твори — це не лише розвага, а й глибока моральна наука, делікатно вплетена у сюжет. У кожному тексті — повага до маленького читача, готовність розмовляти з ним на рівних, без зверхності, але з доброзичливою усмішкою. Він уміє знайти той тон, який водночас і навчає, і захоплює, і не відпускає — як добра казка, розказана при світлі лампи в дитинстві.
Творчість Анатолія Григорука охоплює майже всі жанри дитячої літератури — від ліричних віршів і кумедних оповідань до казок, повістей, загадок, пісень, лічилок, скоромовок, влучних афоризмів і мініатюр. Усі вони мають спільну рису: у них живе доброта, теплота і тонке відчуття мови. Його слово — живе, легке, музичне, і водночас глибоке, щире, зболене й усміхнене.
Не менш вагомим є внесок Григорука як перекладача. Він ретельно добирав твори, що могли б розширити кругозір українських дітей, відкривати їм нові світи через слово — точне, поетичне, перекладене з любов’ю.
Анатолій Іванович — не лише літератор, а й активний громадянин, педагог, організатор культурного життя. Його праця була відзначена численними нагородами. Він — заслужений журналіст України, відмінник народної освіти, лауреат премії імені Наталі Забіли, що присуджується за найкращі твори для дітей.
Його ім’я — улюблене серед шкільних бібліотек, а його книги — не просто тексти, а теплі обійми для кожної дитини, яка шукає у слові щось справжнє. І кожен рядок його творів — це наче віконце у світ, де добро завжди перемагає, де сміх лікує, а любов — головна сила.