Кузьма Кіндратович Гриб
Кузьма Гриб народився 30 жовтня 1910 року в селі Верхівка на Вінниччині в родині сільських злидарів, які жили з важкої праці на чужих полях. Ще зовсім маленьким, навіть не досягши чотирьох років, він втратив батька: його забрали на фронт Першої світової війни. Дитячі роки Кузьми минули у нужденності й тривогах. У 1920 році, після численних втрат і поневірянь, його влаштували до сирітського будинку при Бессарабській комуні в Ободівці. Там хлопець закінчив семирічну школу, а згодом переїхав до Вінниці, де вступив на підготовчі курси й почав прокладати собі дорогу в життя.
Закінчивши Вінницький інститут соціального виховання у 1933 році, Гриб був направлений працювати до Ново-Архангельської середньої школи. Проте жорстка хвиля репресій змусила його рятуватися втечею. Після поневірянь він знайшов прихисток у Тальянківському сільськогосподарському технікумі.
Коли у вересні 1941 року правобережну Україну захопили німецькі війська, Гриб організував серед учнів технікуму підпільну групу, яка невдовзі переросла в партизанський загін. Вони діяли в басейні річки Унави на Черкащині: друкували листівки, поширювали відозви, підтримували людей у найстрашніші часи.
У грудні 1943 року загін, пробиваючись із оточення до Червоної армії, потрапив під нищівний бій. Гриб був тяжко поранений і захоплений у полон. Його допитували в Уманській тюрмі, катували так жорстоко, що він став інвалідом. Проте доля подарувала йому шанс: разом із шістьма побратимами він утік із неволі і зміг дістатися своїх.
Відновившись після поранення, Кузьма Гриб надіслав докладний звіт про діяльність загону до ЦК КП(б)У, який був офіційно підтверджений низкою райкомів партії та затверджений Українським штабом партизанського руху. Партизанам виплатили зароблені гроші, нагородили, а самого Гриба призначили директором київської середньої школи № 133.
Але спокій тривав недовго. У травні 1946 року Гриба несподівано заарештували й кинули до одиночної камери. Лише за кілька тижнів його викликали на допит. Слідчі почали з образ і принижень, а далі полилися фантастичні звинувачення: шпигунство, зв'язки з ОУН, співпраця з УПА, видача комуністів німцям. Справу шито білими нитками, та фальшиві свідки зробили свою справу — в травні 1947 року Гриба засудили на 15 років таборів із конфіскацією всього майна.
Свою каторгу він відбував у Мордовії. Поруч із ним на нарах сидів отець Йосип Сліпий — майбутній кардинал. Завдяки тяжкому каліцтву, завданому у фашистській в'язниці, Гриб уникнув виснажливих робіт на лісоповалі й працював у зуботехнічній майстерні.
У 1955 році, після смерті Сталіна, на волю прийшла амністія. Під спеціальну комісію потрапив і Кузьма Гриб. 18 жовтня 1955 року він вийшов із табору, а в лютому 1956-го його остаточно реабілітували, скасувавши всі вироки як безпідставні.
Відчувши себе знову вільною людиною, Гриб поринув у літературну творчість. У 1958 році побачила світ його перша повість "Бойове завдання", що розповідала про подвиги партизанів. Далі вийшли "Побратим" (1960), "Зрадливі кульбаби" (1961), "Климко" (1964), "Перший постріл" (1974), збірки "В зоряну ніч" (1970), "Партизанські таємниці" (1979), а також документальна повість "За Унавою — партизани" (1977), що стала своєрідною літературною сповіддю учасника визвольної боротьби.
У 1986 році за збірку повістей "Назустріч юності" Кузьму Гриба було удостоєно престижної літературної премії імені Лесі Українки — заслужене визнання для людини, чиє життя стало символом боротьби, стійкості та віри в силу слова.