Святослав Ярославович Гординський
Святослав Гординський народився там, де українське слово мало особливу вагу — у Коломиї. Не десь у заскорузлих провінціях, а в місті, яке тоді дихало українською культурою. Там, де виходили газети, працювали видавництва, збиралася інтелігенція, — у Коломиї формувалася його душа й світогляд. Йому справді пощастило: народитися серед книг і людей, які творили Україну.
Батько Святослава — Ярослав Гординський — був літературознавцем і педагогом, і в їхній домівці часто збиралися найкращі уми Галичини. Це середовище дало хлопцеві не просто добру освіту — воно виховало в ньому невгасиму жагу знань і мистецтва. Переїхавши до Львова, родина забезпечила Святославу блискучу підготовку: поряд зі звичайною гімназією він навчався у малярській школі Олекси Новаківського, здобуваючи художню майстерність.
Шлях Гординського проліг далі за кордон. У Берліні він навчався у відомого візантолога Володимира Залозецького, а потім вирушив до Парижа — вічного міста мистецтва. Там, у Академії Жуліана й у студії кубіста Фернана Леже, він вбирав найновіші художні течії, не забуваючи, що коріння його — українське. Його не спокусило життя паризьких богемних художників, які прагнули слави чи гинули у безвісті. Святослав повернувся додому, щоб творити українське мистецтво.
У Львові він став ініціатором створення Асоціації незалежних українських митців (АНУМ), редагував журнал "Мистецтво", а з Михайлом Рудницьким — часопис "Назустріч". Водночас його знали як поета — голос нового українського слова в епоху важких випробувань.
Історія поклала на Львів важливу місію: тут, поряд із Празькою школою, народжувався український культурний ренесанс. Поки в радянській Україні нищили цвіт нації, тут творили поети й художники, вільні у своїх думках.
Трагедії української культури 1930-х накладалися на хвилі нових пошуків. Поезія змінювалася, моди й течії — теж. Микола Гнатишак серед найперспективніших називав Антонича, Кравцева й Гординського. І час підтвердив його передбачення: саме ці троє стали великими іменами української літератури.
Гординський — це творець, який розумів мистецтво в усій його повноті: у вірші, у малярстві, у рецензіях і студіях. У своїй книзі "На переломі епох", упорядкованій Романом Лубківським, він показав себе як критик, глибоко занурений у творчість Миколи Зерова, Хвильового, Ольжича, Маланюка й багатьох інших.
Після еміграції до США його енергія не згасла. Святослав писав і рецензував навіть у п’ятдесяті роки, залишаючи за собою слід у всьому, чого торкався.
Як він усе встигав — редагувати, малювати, писати поезії й перекладати — залишається загадкою. Єдина відповідь: він мав у собі невичерпну жагу творчості й здатність повністю віддаватися справі.
Його творчість не просто література чи мистецтво — це самосповідь. Пишучи про інших, він ненав'язливо відкривав частку власного "я".
Відроджуючи для читача творчість Влизька, Святослав Гординський підкреслював ті риси, які були близькі йому самому: динамізм, яскравість, емоційну напругу й глибоку обізнаність із західною літературою.
Його заслуги у Львові в часи Другої світової війни неоціненні: завдяки Гординському "Українське видавництво" випустило друком твори репресованих митців — Осьмачки, Багряного, Любченка.
Поетична натура Гординського відчувається в кожному його рядку. У своїй першій збірці "Барви й лінії" він прагнув охопити світ у всій його повноті. Його поезія змінювалася залежно від тематики: звертаючись до еллінської спадщини, він ставав суголосним неокласикам, наближаючись у стилі до Рильського чи Влизька.
Історична свідомість і глибока європейськість Гординського проявилися в його перекладацькій роботі: від "Слова о полку Ігоревім" до перекладів Франсуа Війона. Тут він виступав не просто перекладачем, а майстром, здатним зберегти душу оригіналу.
Його поетичний переклад — це ще один доказ того, як тісно переплелися в ньому талант художника, поета й інтелектуала. Гординський знав старофранцузьку й середньофранцузьку мови, що дозволило йому передати дух Війона так, як це рідко вдається навіть найкращим перекладачам.
Після 1947 року Гординський майже припинив писати нову поезію. Він зосередився на перекладах, малярстві, мистецтвознавчих дослідженнях. У своїх мистецьких працях він охопив десятки постатей — від Тараса Шевченка до Грищенка й Лео Мола.
Його життя залишилося вірним одній великій справі — служінню українській культурі, де б він не був: у Львові, у Парижі чи в еміграції за океаном.
У 1991 році Святослав Гординський повернувся до Львова. Його зустрічали як легенду. Він залишив для нащадків свої дари — безцінні рукописи, спогади й надію, що культура не вмирає, якщо є ті, хто несе її крізь час.
Помер Святослав Гординський навесні, на вулиці у Вероні, йшовши на пошту. Його життя завершилося в русі — так, як і жила його душа. І залишилася нам пам’ять про людину, яка стала символом незгасимої української енергії.