Василь Гайворонський: письменник, що не скорився забуттю
Василь Андрійович Гайворонський (14 січня 1906 — 13 листопада 1972) — яскрава постать української літератури, чий життєвий і творчий шлях був тісно переплетений із випробуваннями епохи. Народився він у Костянтинівці на Донбасі, де з юності був оточений духом праці й індустріалізації, що відобразилося і в тематиці його перших творів.
Ще в молодості Гайворонський активно влився в літературний процес Донеччини: був членом літературної групи "Забой" і Всеукраїнської асоціації пролетарських письменників. Його оповідання та повісті охоче друкувалися у провідних регіональних виданнях, таких як "Літературний Донбас". У 1933 році Харківське державне видавництво видало його книгу "Пугачівська рудня", однак через політичні переслідування твір практично не потрапив до читачів. Того ж року розпочалася масштабна кампанія репресій: Гайворонського, як і багатьох його побратимів, звинуватили у "троцькізмі" — зручній етикетці для знищення інакомислячих.
За показовими звинуваченнями крилася справжня мета: остаточна русифікація Донбасу і викорінення українського культурного життя. Після арештів Гайворонського та його колег "Літературний Донбас" став "Литературным Донбассом", де українська мова поступилася місцем російській. Василь сам описував ці події у листах до видавців: "На нас, українців, насунулись чорні хвилі репресій. Українське слово в Донбасі почали стирати з пам’яті".
Врятуватися письменникові вдалося завдяки втечі: переховуючись на Кавказі, він уникнув арешту, а у 1944 році переїхав до Львова. Звідти емігрував до Сполучених Штатів Америки, де прожив до кінця своїх днів.
Еміграційний період став новою віхою у його творчості. Він плідно співпрацював із західноукраїнською періодикою, його твори виходили у багатьох емігрантських виданнях. Серед найважливіших — оповідання "Ще одне кохання" (1946), "А світ такий гарний" (1962), "Заячий пастух" (1962). Варто згадати і гумористичне оповідання "Сенсація знічев’я", яке було надруковане у Буенос-Айресі в альманасі "Мітла" (1963), а також збірник "Циркачка", що побачив світ у 1986 році у штаті Колорадо.
Тематика творів Гайворонського еміграційного періоду різноманітна: він писав як про тугу за рідним краєм, так і про пригоди українців у новому світі. В оповіданнях на американську тематику ("Двоє друзів і містер Піт", "Сенсація знічев'я") з гумором та щемливою іронією змальовано труднощі адаптації емігрантів у чужій культурі.
Усе своє життя Василь Гайворонський залишався вірним Донбасу: саме рідний край, його шахтарські міста і села ставали декорацією для його кращих творів. В оповіданні "Циркачка" і в повісті "Світ такий гарний" він змальовує звичайних людей зі зламаними долями — тих, кого репресувала і знищувала система.
Його внесок в українську культуру за кордоном був визнаний: серед імен видатних письменників діаспори, що листувалися з Дмитром Нитченком (Австралія), фігурує і прізвище Гайворонського поряд із іменами Івана Багряного, Уласа Самчука, Володимира Винниченка.
Поділяючи творчий шлях на два великі періоди — радянський (1920–1930-ті) та еміграційний (від 1940-х до смерті), можна чітко побачити глибоку еволюцію тематики й стилю Гайворонського. Якщо у 20-х роках переважала виробнича тематика, пройнята романтикою праці на Донбасі, то у зрілому періоді творчості він зосередився на психологічних портретах, драмі особистості в умовах тоталітаризму та емігрантського життя.
Василь Гайворонський помер 13 листопада 1972 року у Філадельфії, залишивши по собі яскраву літературну спадщину. Його могила знаходиться на українському кладовищі у Баунд-Бруці — свідчення того, що навіть далеко від рідної землі він залишився вірним Україні.
Слово Василя Гайворонського, наповнене болем за долю народу й надією на майбутнє, й сьогодні звертається до нас — тих, хто здатен берегти і плекати пам'ять про тих, хто творив українську культуру в найтяжчі часи.