Ярослав Галан: життя і смерть публіциста між ідеологіями
Ярослав Олександрович Галан народився 27 липня 1902 року в селі Динів, що нині входить до складу Підкарпатського воєводства Польщі, у родині греко-католицького службовця поштової служби. Сім’я Галанів була глибоко просякнута москвофільськими настроями: батько Ярослава щиро вітав російські війська, які у 1915 році увійшли до Львова, з хлібом-сіллю в руках.
Дитинство Ярослава припало на неспокійні часи. Після відступу російської армії родина змушена була евакуюватися до Ростова-на-Дону, де хлопець три роки навчався в гімназії. Саме там, серед громадянської війни та революційних потрясінь, Галан уперше зіткнувся з пропагандою Леніна, ідеями більшовиків і творами російських письменників. Враження тих років він згодом переосмислить у своєму оповіданні "У дні незабутні".
Після закінчення бойових дій і польсько-української війни родина повернулася до рідної Галичини. У 1922 році Ярослав закінчив Державну українську гімназію у Перемишлі. Продовжив навчання у Віденському університеті (1922–1926), а згодом — у Краківському університеті (1926–1928).
Ще в студентські роки Галан долучився до лав Комуністичної партії Польщі, що визначило подальший хід його життя. У 1929 році він був змушений залишити викладацьку діяльність у Луцьку через свої політичні переконання та активну участь у прокомуністичній організації "Горно" у Львові.
У 1930–1932 роках Ярослав працював у виданнях "Вікна" і "Нові шляхи", співпрацював також із польським прокомуністичним часописом "Dziennik Popularny" разом із Вандою Василевською — письменницею, яка згодом стане символом радянської пропаганди у Польщі. Після арештів і втрат заробітку Галан змушений був виживати випадковими підробітками.
Дружина Галана, Ганна Геник, у 1932 році виїхала на навчання до Харкова, де, як і багато інших студентів, стала жертвою сталінських репресій — її було заарештовано й страчено в 1937 році. Після цього удару життя Ярослава остаточно змінилося: йому було відмовлено в наданні радянського громадянства, однак він залишився відданим ідеям комунізму.
Активна участь у культурному й політичному житті тридцятих років принесла Галану численні арешти та переслідування польською владою. Після радянської анексії Західної України у 1939 році письменник став журналістом "Вільної України", а в роки війни співпрацював із радянськими радіостанціями, такими як імені Тараса Шевченка в Саратові та пересувною станцією "Дніпро".
Особливо важливою віхою у його кар'єрі стала участь у висвітленні Нюрнберзького процесу в 1945–1946 роках як спеціального кореспондента газети "Радянська Україна". У той же час Галан активно займався пропагандистською діяльністю: його статті, фейлетони, памфлети були спрямовані проти УГКЦ, західноукраїнського національного підпілля, буржуазії та Ватикану.
Одним із найбільш відомих його творів стала сатирична стаття "Плюю на Папу" (1949), написана у відповідь на декрет Пія XII про відлучення комуністів від церкви. Публікація в "Перці" викликала величезний резонанс як серед комуністичних кіл, так і серед духовенства.
Життя Ярослава Галана трагічно обірвалося 24 вересня 1949 року у Львові. Його вбили у власному кабінеті. Смерть настала внаслідок численних ударів сокирою по голові. За офіційною версією радянської влади, у вбивстві були замішані бойовики ОУН. Однак існують альтернативні гіпотези, зокрема припущення, що вбивство могло бути спровоковане або навіть організоване радянськими спецслужбами задля подальшого розгортання репресій проти націоналістичного підпілля.
На думку сучасних дослідників, зокрема Романа Генеги, прямих доказів причетності українського підпілля до вбивства Галана немає. Натомість Юлія Кисла вважає, що версія про вбивство бойовиками ОУН виглядає переконливішою, тоді як твердження про провокацію НКВС є переважно припущеннями.
Смерть Ярослава Галана мала далекосяжні наслідки: вона стала сигналом для активізації радянських репресій у Західній Україні, зокрема сприяла посиленню боротьби проти залишків націоналістичного руху, що завершилася ліквідацією генерала Романа Шухевича у 1950 році.
Хай якими були його політичні переконання, постать Ярослава Галана залишила глибокий слід в історії української культури XX століття. Він жив і творив у часи великих потрясінь, і, як багато його сучасників, став жертвою епохи, що не терпіла інакодумства.