Іван Якович Франко — одна з найяскравіших постатей в історії української літератури, народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, що розташоване в Дрогобицькому повіті, в родині сільського коваля. Його батько, Яків Іванович, працював у селянстві, а мати була дочкою українського священика. Іван став представником того покоління, яке зазнало важких соціальних і політичних змін, але яке водночас визначало обличчя сучасної української нації.
Навчання Івана Франка розпочалося в сільських школах, але він продовжив здобувати освіту в гімназії в Дрогобичі, де дуже рано виявив інтелектуальні здібності. Ще під час навчання Франко звернув увагу на літературу, зокрема на твори Тараса Шевченка, і саме "Кобзар" став його улюбленою книгою, що вплинуло на формування його поетичного світу.
У 1875 році Іван Франко закінчив гімназію, після чого вступив на філософський факультет Львівського університету. Це була важлива подія в його житті, адже саме тут він почав публікувати свої перші літературні твори. Як студент Франко активно займався літературною діяльністю, вступив до "Академічного гуртка" і почав публікувати поезії, переклади, а також його перші великі твори, як наприклад повість "Петрії і Довбущуки".
Не обмежуючись лише художньою творчістю, Франко також зацікавився соціальною і політичною діяльністю, що стало важливим напрямком у його житті. Після першого арешту та тривалого ув'язнення він активно підтримував робітничий рух, виступав за соціальні реформи. Франко був одним із засновників і активних діячів українського радикалізму, тому його творчість і публіцистика часто зверталися до питань боротьби за права працюючих, за національне і соціальне визволення України.
У 1879 році, разом із М. Павликом, Іван Франко почав видавати журнал "Громадський друг", у якому публікував свої вірші та літературно-критичні статті. У цей час він активно перекладав праці великих революційних мислителів, таких як К. Маркс і Ф. Енгельс, що свідчить про його глибоке залучення до соціалістичних ідей.
Не зважаючи на політичний тиск і репресії, Іван Франко не зупинявся у своїй боротьбі, ставши символом незламності і боротьби за правду. Його творча спадщина включає понад сто томів, в яких він не лише розвивав літературні ідеї, але й став одним із засновників українського соціалізму.
У 1880-х роках Іван Франко видав кілька важливих поетичних збірок, серед яких "З вершин і низин", "Зів’яле листя", "Мій Ізмарагд". Він також активно працював як публіцист, видаючи журнал "Житє і слово", де публікував статті і твори на політичні та культурні теми.
Франко був не тільки письменником, а й педагогом, науковцем і політичним діячем. Його прагнення створити українську національну літературу привело його до боротьби з різними політичними режимами і за права українського народу. Його наукові дослідження, такі як теорія української національної літератури та дослідження творчості Тараса Шевченка, також стали важливою частиною його спадщини.
Іван Франко помер 28 травня 1916 року у Львові. Його смерть стала великою втратою для української культури та нації. Але його твори і думки живуть і сьогодні, впливаючи на нові покоління і формуючи їхній світогляд, культурну ідентичність. Франко став не лише великим письменником, а й символом боротьби, стійкості та національної гідності українського народу.