Роман Миколайович Федорів, відомий український письменник, народився 1930 року. Його творчість тісно переплітається з журналістською діяльністю, через яку він й увійшов у велику літературу. Це особливо відчувається в його перших книгах — "Жовтнева соната" (1959), "Таємниця подвигу" (1961), "Колумби" та "Капелан жовтого лева" (1962). Хоча ці твори були прийняті критиками здебільшого позитивно, важко було визначити, чи дійсно вони стали вагомим внеском в українську прозу, бо писав автор із помітною дідактичною та романтичною риторикою.
Діяльність Федоріва в літературі й надалі залишається схильною до певної екзальтації, виразної велемовності та патетичності, чого важко позбутися навіть у пізніших його книгах, таких як "Євшан-зілля" (1966) та "Арканове коло" (1967). Стиль його творів залишався поєднанням нарисів та оповідань, що не зовсім відповідало вимогам того часу, коли вимагалася чіткість і ясність форми.
Важливим етапом у творчості став роман "Жбан вина" (1968), присвячений Олексі Довбушеві. Це твір, де Федорів вдало поєднав матеріал з літературною формою. Метафоричний стиль і піднесений патетичний тон органічно вписуються в історію про легендарного опришка, оскільки його постать в народній пам'яті дійсно має романтичний і героїчний відтінок.
Період з початку 70-х і до кінця 80-х років став надзвичайно продуктивним для Федоріва. У цей час побачили світ його численні есеї та повісті: "Квіт папороті" (1970), "Колиска з яворового дерева" (1970), "Знак кіммерійця" (1972), "Яре зерно" (1974) та "Танець Чугайстра" (1984). Ці твори, як і попередні, мали широкий тематичний діапазон, охоплюючи такі питання, як народне мистецтво, культурна спадщина, доля пам'яток і загальна криза духовності в суспільстві.
Більшість повістей Федоріва зосереджені на історичних сюжетах. Однак це не завжди знаходило підтримку серед літературної критики, і його твори, зокрема "Знак кіммерійця" і "Рудий опришок" (1984), піддавалися жорсткій критиці, що супроводжувалася звинуваченнями у нетотожності з офіційними ідеологічними настановами.
Монументальним досягненням стало його історичне полотно "Отчий світильник" (1976), де Федорів розглянув життя Галицької Русі кінця XII століття. Це справжній епос, що відображає моральні та етичні дилеми середньовіччя, але в той же час дає зрозуміти складні особистісні пошуки правди та справедливості. Герої роману, Ян і Іван Русин, стали носіями контрастних світоглядів, що дозволяє Федоріву глибоко розкрити "вічні" питання морального вибору.
Одночасно з іншими творами, Федорів створює романічну тетралогію, що складається з чотирьох романів: "Кам'яне Поле" (1978), "Жорна" (1983), "Ворожба людська" (1987) і "Єрусалим на горах" (1993). Хоча в останньому романі немає прямих зв'язків із попередніми героями, вони мають спільну тематику, що стосується духовного буття народу і збереження його історичної пам'яті. Роман "Єрусалим на горах" став завершенням тетралогії, де автор не обмежується метафоричними образами, а чітко ставить актуальні питання про переслідування культурних спадкоємців і боротьбу за збереження правди.
Найновіші роботи Федоріва — це "Чудо святого Георгія о зміє" (в книзі "Чорна свіча від Їлени", 1996) і "Лисиці брешуть на щити". Остання книга відлунює мотиви з манускрипта Івана Русина з попереднього роману, коли він писав: "Князь умер... Що тепер буде із землею галицькою?". Це підсумкові твори, які є логічним продовженням багаторічної творчості, що глибоко відображає історичні, моральні та культурні питання.
Роман Федорів залишив вагомий слід у сучасній українській літературі, не зважаючи на постійні кризи та обмеження, з якими він зустрічався у радянські часи. Його творчість відзначалася глибокою філософією, історичними пошуками та багатим мистецьким вираженням.