Ганна Іванівна Дудка (нар. 1962 р.) — сучасна українська поетеса, яка щиро і тонко відчуває біль своєї землі, її надії, втрати й духовне піднесення. Членкиня Національної спілки письменників України, авторка шести поетичних збірок, вона творить у руслі інтимної, громадянської та духовної лірики, залишаючи в кожному творі частинку власного серця.
Народжена в добу непростих змін, Ганна Дудка з ранніх років жила словом, а слово жило в ній. Її перші книжки — "Лелече гніздо", "Пензликом душі", "Храм любові", "Царівна без корони", "Меди квітучої акації" — засвідчили народження поетеси, яка не боїться бути щемливою, жіночною, іноді вразливою, але завжди щирою. Її поезія — як голос із серця до серця, мов розмова, яку ведеш у тиші, лишившись наодинці з думками.
Однак справжнім духовним переломом, як і для багатьох українців, для неї став Майдан. Події Революції Гідності, безпосередня присутність у центрі Києва в ті трагічні й величні дні, стали точкою неповернення. Ганна Дудка була не просто свідком — вона була в гущі життя, серед тих, хто не залишився байдужим. Розстріл Небесної Сотні глибоко зворушив її душу. Цей біль, осмислений через поетичне слово, вилився у цикл віршів, що увійшов до збірки "Танок Саломеї", зокрема у розділ "Безсмертні". Кожен текст — не просто вірш, а вшанування, молитва, спроба не дати забути жодного обличчя, жодної історії.
Саме тоді зародилася ідея створити окрему поетичну книгу про Героїв Небесної Сотні. Поштовхом стало спілкування з людьми в ефірі програми "Сила Духу", що звучала на Всесвітньому християнському радіо "Марія". Слухачі, зворушені почутими віршами, почали звертатися з проханнями — написати про їхніх рідних, загиблих земляків. Так народжувалося поетичне вшанування, рядок за рядком, вірш за віршем. Кожному герою — окреме слово, кожному обличчю — власний віршований портрет.
Ганна Дудка не просто писала — вона глибоко досліджувала життєві шляхи загиблих: шукала світлини, читала спогади родин, переглядала відео. І щоразу захоплювалась — відвагою, гідністю, мужністю, незвичайною внутрішньою світлістю тих, хто загинув заради свободи. Це були не випадкові жертви — це були свідомі люди, які своїм життям обрали шлях світла. І вона прагнула це показати — без пафосу, чесно, людяно.
Так з’явилася нова поетична збірка "Небесна Сотня". У ній — поетичні монологи, діалоги з тишею, присвяти тим, кого ми не маємо права забути. Це не просто книга — це свідчення часу, літературний пам’ятник.
Сьогодні Ганна Дудка продовжує творити. Її вірші — це не літературна гра, не вправи у стилі — це жива реакція серця на те, що болить, тішить, турбує чи надихає. Її поезія — це вияв гідності, глибини, жіночої сили та української душі. І тому вона — більше, ніж поетеса. Вона — голос сучасної жінки, матері, громадянки, яка не може мовчати, коли болить.