Марія Дмитренко, справжнє ім’я Богдана-Марія Юліанівна Світлик, народилася 24 квітня 1918 року в місті Перемишлі в родині свідомих українців. Дитинство її припало на неспокійні повоєнні роки, а юність – на період наростання національного руху. У двадцятих роках разом із батьками переїхала до Львова – тодішнього осередку української інтелігенції, де формувався її світогляд і зміцнювалося відчуття національної ідентичності.
Освіту здобувала в гімназії сестер-василіанок, а пізніше у жіночій гімназії, де вперше відкрила в собі поклик до літератури. Вже тоді вирізнялася глибокою чутливістю до слова та інтересом до національної тематики. У 1936 році вступила на факультет класичної філології Львівського університету, прагнучи осягнути глибину античної думки та збагачувати свою літературну мову. Проте академічне життя швидко переплелося з політичним — вона вступає до лав ОУН і активно включається в підпільну роботу.
Весною 1939 року її заарештовує польська поліція за причетність до українського підпілля. Засуджена, вона опиняється у відомій львівській в'язниці "Бригідки", де проходить жорстоке випробування. Там, за тією ж справою, перебували й інші відважні жінки-націоналістки: Люба Шевчик і Надія Курнатович. Але навіть у тюремних умовах Богдана зберігає внутрішню стійкість. Звільнена у вересні 1939 року, вона повертається до боротьби, тільки тепер уже в нових реаліях — під більшовицькою окупацією.
У роки війни та після неї вона веде активну підпільну роботу як член редакцій низки націоналістичних видань — "Смолоскип", "Ідея і чин", а також як діячка Осередку пропаганди ОУН та бюро інформації Української головної визвольної ради. Її літературні твори публікуються під псевдонімом Марійка Дмитренко, а підпільну діяльність вона вела під іменем Ясна Світлана. В її текстах — щирість, глибина переживання й віра в майбутнє України, навіть на тлі безнадії й зневіри.
Особисте життя Марії було позначене трагедією. Її чоловік, Зенон Литвинко, походив зі Стрия. Освіту здобув у гімназії в Рогатині, а згодом навчався у лісничій академії. Він також був активним членом підпілля, долучився до лав дивізії "Галичина" і, ймовірно, загинув у липні 1944 року в боях під Бродами. У грудні 1941 року Марія народила сина Андрія, однак, побоюючись репресій, передала дитину на виховання матері, яка офіційно його усиновила і змінила прізвище.
Завершення її життя було таким самим героїчним, як і вся її боротьба. 29 грудня 1948 року в карпатському селі Либохора, переслідувана енкаведистами, вона загинула в бою, залишившись до кінця вірною своїм переконанням. Загибель Дмитренко стала символом трагічної долі тисяч українських жінок, які виборювали свободу не словом, а ділом.
Марійка Дмитренко — це не просто ім’я на сторінках літератури й історії. Це образ відважної жінки, яка в найтемніші часи українського ХХ століття несла вогонь слова, боротьби й національної гідності. Її життя — приклад великої посвяти і людської гідності, яку неможливо стерти ні часом, ні забуттям.