Чигиринець Борис Федорович народився 17 квітня 1889 року в містечку Козельщина, що на Кременчуччині, в родині священика, учителя закону Божого. Його мати була не тільки талановитим скульптором, а й актрисою, яка виступала в театрі, зокрема в Харкові. Її роботи публікувалися в періодичних виданнях, зокрема в статті "Скульптор-аматор Чигиринцева" у журналі "Всесвіт" (1927).
З дитинства Борис мав схильність до творчості, що надалі стало його життєвим шляхом. Після закінчення Лубенської гімназії, він вступив до Київського університету, де навчався на філологічному факультеті, захоплюючись філософією та літературою. Однак, вплив родинної атмосфери і підготовка до поетичного шляху зробили Бориса одним із найбільш обдарованих поетів того часу. Його перші вірші почали з’являтися ще в шкільні роки, а вже в університеті він був відомий своїми літературними амбіціями та прагненням створити антологію західної лірики.
На початку ХХ століття Борис захопився творчістю великих німецьких поетів, таких як Кляйст і Ленау, на яких він орієнтувався у своїй творчості. У 1907 році він видав свою першу збірку, але найбільшу популярність здобув вже через кілька років, коли написав "Донецькі сонети". Ці твори стали першим серйозним літературним доробком Донбасу. Поетичні твори Чигиринця поєднували в собі як романтизм, так і реалістичні елементи, створюючи глибоке і пронизливе враження.
Враження від революційних подій і потяг до філософії наклали відбиток на його подальшу кар’єру. У 1912-1913 роках, через перевтому і захоплення літературною діяльністю, Чигиринець захворів на неврастенію, що примусило його зупинити свою активну творчу діяльність на деякий час. Однак він продовжував працювати вчителем, бібліотекарем і навіть викладав в університетах. Після революційних подій та важких років на початку століття Борис активно брав участь у літературній діяльності, опублікувавши декілька значущих статей та перекладів.
У 1929 році, після деяких політичних перипетій і неодноразових арештів, Борис Чигиринець поступово втратив місце в літературному процесі. Однак його творчість, що поєднувала елементи філософії, літературних експериментів, а також автобіографічних мотивів, залишила глибокий слід у розвитку української літератури. Після війни він знову з’явився на літературній сцені, співпрацюючи з різними виданнями і активно займаючись перекладами.
Зокрема, багато його творів було переведено на німецьку, чеську та польську мови, що дозволило Чигиринцю стати відомим за межами України. Як перекладач, він працював над творами таких великих авторів, як Ленау, Пушкін, Гете, і багатьох інших. Саме переклади стали тією важливою частиною його творчої діяльності, що допомогла зберегти і популяризувати його ім’я в українському літературному середовищі.
Тривалі пошуки нових форм і тем у своїх творах, звернення до природи, до історії і боротьби за справедливість стали невід’ємною частиною спадщини Бориса Чигиринця. Його творчість залишалася актуальною навіть в періоди, коли літературне середовище України відзначалося значними політичними і соціальними змінами.
Попри те, що багато з його творів було заблоковано або забуте на певний час, після 1960-х років інтерес до його творчості зріс завдяки науковим дослідженням. Відомо, що Чигиринець став справжнім майстром і в літературній критиці, і в поезії, здобувши визнання серед тих, хто знав його творчість з перших років.