Маруся Чурай — одна з найбільш легендарних постатей української культури, яка, незважаючи на відсутність документальних підтверджень її існування, залишила глибокий слід у національній свідомості завдяки своїм пісням і драматичній долі. Її образ, що сформувався під впливом літературних творів XIX-XX століття, поєднує в собі елементи народних переказів і фольклору.
Історія про Марусю Чурай зводиться до кількох версій, які дають різні погляди на її життя. За однією з них, вона народилася в середині XVII століття, на березі Ворскли, в селі, яке нині є частиною міста Полтави. Батько Марусі, Гордій Чурай, був представником козацької старшини і, ймовірно, полковим осавулом. Його смерть, що сталася після зіткнення з шляхтичем, змусила його тікати до Січі, де він брав участь у війні проти Польщі. Проте після потрапляння в полон він був страчений у Варшаві. Мати Горпина і донька Маруся залишилися жити в Полтаві, де здобули повагу за своє походження та таланти.
Марусю особливо шанували за її неймовірний музичний дар. Вона була здатна імпровізувати пісні на місці, виражаючи свої почуття і переживання через поезію. Її вірші і пісні здобули популярність не лише в її рідному краї, але й у всій Україні. Чудова зовнішність, яку описав Володимир Дорошенко, допомагала їй привертати увагу, а її пісні — "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" та інші — стали невід'ємною частиною української культури.
Історія її кохання з Григорієм Бобренком, який залишив її заради багатої нареченої, стала основою для багатьох пісень, що виражали біль і розчарування. Після цього Маруся пережила важкі часи, включаючи спробу накласти на себе руки, але була врятована Іваном Іскрою. Врешті, її душевний біль привів до бажання помститися: вона отруїла Григорія, за що була заарештована та засуджена до страти.
Проте, завдяки грамоті про помилування від Богдана Хмельницького, Маруся була врятована, хоча її подальша доля залишалась трагічною. За однією версією, після помилування вона померла від тяжких переживань, а за іншою — пішла з дому і завершила своє життя в монастирі в Росії.
Сьогодні приписують авторство близько 40 пісень, зокрема таких відомих, як "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "Засвистали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні..." та багато інших. Її пісні досі живуть серед народу і користуються великою популярністю, передаючи емоції і переживання українського народу через століття. Її музична спадщина стала невід'ємною частиною української культури, зберігаючи її національну ідентичність.