Марко Черемшина — український письменник, автор драм, поезій та прозових творів, людина з яскравим життєвим шляхом. З молодих років він виявляв неабияку цікавість до літератури та творчості, що згодом стало основою його життєвого призначення.
Ще в молодості, після осмислення численних подій, що відбувалися навколо нього, він написав драму в п’яти діях під назвою "Несамовиті" та надіслав її на конкурс до Львова. Однак драма не отримала премії, але це не зупинило його в творчому розвитку. Переписка з Франком і Маковеєм, що тривала в часи війни, на жаль, була втрачена, але вона залишила слід у його житті і творчості.
Далі доля привела Черемшину до правничої науки, і, завершивши навчання, він вступив на судову практику у Віденському суді. Однак, зрозумівши, що кар’єра судді вимагала 25 років очікування, Марко прийняв рішення стати адвокатом. Він почав свою практику в Делятині, працюючи помічником адвоката Миколи Лагодинського. Тут, серед чудових зелених гір, Черемшина активно займався січовою організацією, пропагуючи просвітницьку діяльність і допомагаючи місцевим жителям.
У 1912 році він відкрив адвокатську канцелярію в Снятині, де і продовжував допомагати людям, виступаючи на їх захист у судових справах. Водночас він активно займався громадською діяльністю, підтримуючи кандидатуру свого шефа на посаду посла. Черемшина здобув популярність і повагу серед місцевих жителів, і навіть діти знали його в обличчя, бо він щиро підтримував сільську громаду.
Особисто Черемшина не був знайомий з Федьковичем, хоча й захоплювався його розумом і творчістю. Він також високо оцінював "Зів’яле листя" Франка та багато інших його творів. Із Михайлом Драгомановим він не листувався і не мав можливості особисто познайомитися. Проте, на відміну від багатьох, хто збирав етнографічні матеріали, Марко сам був частиною цього матеріалу, бо його дитинство було глибоко вплетене в народні пісні, казки та звичаї. Його дідусь, забравши його від батьків, почав навчати його співати і розповідати стародавні гуцульські пісні, що були важливою частиною його духовного розвитку.
24 січня 1914 року Черемшина одружився з Наталією Карпюк, молодою, гарною дівчиною з Снятина, і це стало новим етапом у його житті. Проте його серце було розбите від горя, коли в лютому 1920 року помер його батько, якого побили румуни, а згодом вбила кагла. Він також пережив смерть брата Василя, котрий загинув через служби в австрійській армії. Це стало важким ударом для нього, адже родина була для Черемшини важливою опорою в житті.
У 1919 році, коли румуни наближалися до Покуття, Черемшина разом із делегацією виїхав для переговорів, щоб уникнути кровопролиття. Однак, під час переговорів їх затримали, і після цілої ночі затримання забрали їхній віз з кіньми та наказали повертатися пішки. Черемшина, рятуючись від кулеметного обстрілу, стрибнув у придорожній рів з водою і пролежав там більше години, що призвело до захворювання на нирки. Це стало ще однією травмою в його житті, яка не залишала його й до кінця років.
Сам Марко Черемшина описував себе як людину середнього росту, з ритмічним і енергійним ходом. Однак, попри зовнішні характеристики, його внутрішній світ був набагато глибшим. Він був людиною, що поєднувала серйозність і жартівливість, справжнім ентузіастом мистецтва і природи, і водночас скептично ставилася до філософії і політики. Черемшина був сильною особистістю, яка любила поезію, ритм життя та красу світу, але водночас не могла змиритися з несправедливістю та злом.
Він любив місячні ночі, гори, ліси, і навіть у найскладніші часи його душа прагнула до краси і гармонії. Черемшина віддавав перевагу лютій, гарячій, але чистій любові, а також гніву, що подібно до грому очищує від бруду. Коли б він мав змогу перетворитись на птаха, він вибрав би жайворонка, символ свободи і високих ідеалів.
Черемшина став одним із тих, хто не тільки писав твори, але й жив ними, відчуваючи на собі всі труднощі, що приходять із боротьбою за справедливість і правду. Його життя — це приклад для тих, хто шукає в поезії не тільки слова, але й душу народу, його болі, радощі і надії.