Олександр Алімович Буценко: життя, творчість і перекладацька майстерність
Олександр Алімович Буценко народився 26 вересня 1954 року в Києві, у місті, яке назавжди залишиться у його серці не тільки як батьківщина, а й як головне джерело натхнення. З ранніх літ він проявляв інтерес до літератури, іноземних мов та мистецтва.
Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, де отримав фундаментальну філологічну освіту. Ще в студентські роки Олександр відзначався глибоким зануренням у світ європейської та латиноамериканської літератури, що згодом визначило його професійний шлях.
Його творча діяльність надзвичайно багатогранна. Він — автор двох поетичних збірок, де поєднуються тонка ліричність і гостре відчуття часу. Поряд із поезією Буценко створив низку мистецтвознавчих монографій і публіцистичних статей, у яких порушував питання культурної спадщини, розвитку української літератури та місця України в світовому культурному просторі.
Проте найбільшого визнання Олександр Буценко досяг як перекладач. Його перекладацький доробок охоплює широчезний спектр авторів та жанрів — від художньої прози до філософських трактатів. Завдяки його праці українською мовою заговорили твори таких майстрів, як:
Хуан Солер Пуїг ("Весь світ і все життя"),
Пол Тейн ("Піщаний замок"),
Дешіл Хеммет ("Скляний ключ", "Худий"),
Джоан Дідіон ("Демократія"),
Ентоні Берджесс ("Механічний апельсин"),
Хосе Мадрід ("Ангел смерті"),
Ернесто Сабато ("Тунель").
Також Олександр перекладав оповідання видатних письменників: Роберта Шеклі, Хуліо Кортасара, Маргарет Етвуд, Адольфо Біой Касареса, Орасио Кіроги та багатьох інших.
Його внесок у поетичний переклад також вражає: український читач зміг насолодитися поезією Л. Феліпе, Н. Гільєна, С. Вальєхо, Р. Альберті, О. Пасу, Г. М. Енценсберґера. У кожному перекладі Буценка відчувається надзвичайна повага до оригіналу, водночас його тексти дихають живою українською мовою, не втрачаючи ані емоційної глибини, ані художньої сили твору.
Окрему увагу заслуговують його переклади філософських і науково-популярних праць: Бруно Беттельгайма ("Освічене серце"), Олдоса Гакслі ("Брама сприйняття", "Небо і пекло"), Карла Поппера ("Відкрите суспільство та його вороги"), Омеляна Пріцака ("Походження Русі"), Дебори Стоун ("Парадокси політики"). Завдяки Олександру український читач отримав змогу долучитися до провідних ідей світової гуманітарної думки.
Значною працею став також його переклад на іспанську мову фотоальбому "Київ" (видання "Спалах", 1999 рік), де він продемонстрував не лише мовну майстерність, а й глибоке розуміння культурного контексту рідного міста.
У своїй громадській діяльності Олександр Буценко також проявив себе як активний організатор літературного життя: він обіймав посаду голови комісії з міжнародних зв'язків Національної спілки письменників України. Завдяки його зусиллям українська література розширювала горизонти міжнародної співпраці й зміцнювала свій голос у світі.
Талант Олександра Буценка — це приклад поєднання тонкого літературного чуття, високої перекладацької культури та щирого служіння рідній культурі.