Сава Захарович Божко (24 квітня 1901 — 27 квітня 1947)
Ще зовсім недавно офіційна історія старанно замовчувала або спотворювала життєписи українських письменників, котрі стали жертвами репресій. Дати їхньої смерті перекручували, зміщуючи в роки війни або тяжкі повоєнні часи, аби приховати істинні причини їхньої загибелі. Однак, як каже народна мудрість, таємне завжди стає явним. І сьогодні ми маємо змогу повернути забуті імена і справжню пам’ять про тих, хто страждав за правду.
Серед таких постатей — трагічна доля Сави Божка, нашого земляка, письменника, який пройшов через пекло таборів і фронтів, але так і не витримав нової хвилі переслідувань. Після п’яти років концтаборів на півночі та участі у війні, він повернувся у суспільство, яке все ще підозрювало його в "українському буржуазному націоналізмі". Виснажений боротьбою та байдужістю навколишніх, Божко помер у 1947 році. Його реабілітація відбулася аж у 1960-х роках, коли правда почала пробиватися крізь товщу брехні.
Сава Божко народився 24 квітня 1901 року в Крутоярівці на Катеринославщині (тепер Межівський район Дніпропетровської області) у великій селянській родині. Дитинство його минуло серед безмежних степів, де він пас худобу, допомагав батькам у господарстві і рано привчився до тяжкої праці. Першу освіту здобув у сільській школі, а згодом навчався в Павлоградській учительській семінарії, після чого продовжив навчання в Харкові — в університеті імені Артема. У ті часи поруч з ним вчився й Володимир Сосюра, разом вони приїжджали в рідну Крутоярівку, і ця зустріч залишила слід у пам’яті місцевих жителів.
Уже на початку 1920-х років Божко активно заявив про себе як публіцист. Його нариси та статті з'являлися у газетах "Селянська правда", "Студент революції", "Вісті ВУЦВК". Він належав до організації селянських письменників "Плуг" і ВУСПП, активно займався літературною діяльністю на прикордонних теренах, заснувавши в Кам’янці-Подільському газету "Червоний кордон", перший номер якої вийшов у травні 1924 року.
Уже тоді світ побачили його перші прозові твори — оповідання "Козаччина" та "Хмельниччина". Канадське видавництво "Пролеткульт" оцінило талант письменника і надрукувало "Козаччину" в 1924 році.
Повернувшись до Харкова, Сава Божко продовжив активну роботу. Він опублікував історичну повість "Над колискою Запоріжжя" (1925), що поєднувала риси художнього твору з глибоким соціологічним аналізом. Далі вийшла його книга "Українська Шампань" (1930), присвячена розвитку виноградарства на півдні України.
Справжнім літературним досягненням Божка став його роман "В степах" (1930), в якому він епічно зобразив історію Донеччини — від часів заселення до перших кроків індустріалізації. Його герої — шахтарі, селяни, промисловці — розгортають перед читачем живу картину народження нового світу в глибинах українського степу. Божко правдиво показав становлення міст, описав долю працьовитого люду, що відчайдушно шукав місце в новому житті.
Роман був тепло зустрінутий критикою і вважався одним з найкращих творів тогочасної української літератури. Але сам письменник не зміг повною мірою насолодитися своїм успіхом.
У 1932 році Божко переїхав до Херсона, де викладав політекономію в педагогічному інституті. Він продовжував писати, публікувався у місцевій пресі. Однак вже через кілька років репресивна машина добралася й до нього: у 1935 році його виключили з партії за "націоналістичні ухили", і життя його стало ще тяжчим.
У 1937 році Божка заарештували. Він провів п’ять довгих років у таборах на півночі. Після звільнення під час Другої світової війни він брав участь у бойових діях у складі Червоної армії. Та навіть повернення з фронту не принесло йому спокою: в післявоєнній Україні з новою силою вирували переслідування тих, кого підозрювали у нелояльності до радянської влади.
Виснажений фізично й морально, Сава Захарович Божко помер 27 квітня 1947 року.
Його другий роман, присвячений післявоєнному життю шахтарів Донбасу, так і залишився невиданим, припадаючи пилом у спецархівах.
І тільки у 1960-х роках почалася справжня реабілітація імені Сави Божка. Його роман "В степах" був перевиданий, а ім’я письменника повернулося до української літератури.
Сава Божко залишив нам не лише твори — він залишив частку своєї душі, наповнену любов'ю до рідної землі і прагненням до правди.