Богдан Миколайович Бойчук: життєвий і творчий шлях
Богдан Бойчук — одна з визначних постатей української літератури ХХ століття, письменник, перекладач, критик, натхненник літературних ініціатив в еміграції. Народився він 11 жовтня 1927 року у селі Бертники, на тодішній Тернопільщині, у родині, глибоко вкоріненій у національні традиції. Дитинство припало на бурхливі роки, коли Україна переживала найважчі випробування.
Після Другої світової війни юнак опинився у таборі для переміщених осіб у місті Ашаффенбург (Німеччина). Тут він завершив навчання у табірній гімназії й уже тоді усвідомив, що його майбутнє нерозривно пов’язане з літературою. У 1949 році Богдан емігрував до США, оселившись у містечку Ґлен-Спей. Важкі побутові умови не стали на заваді його прагненню здобути освіту: у 1957 році він успішно закінчив Нью-Йоркський коледж.
Вже у перші роки еміграції Бойчук активно включився в українське літературне життя Америки. Став членом Об'єднання українських письменників "Слово" і одним із ініціаторів створення Нью-Йоркської групи поетів — спільноти, що об’єднала молодих авторів, які прагнули оновлення української поезії на засадах модернізму.
Від 1959 до 1971 року Богдан Бойчук разом із однодумцями випускав у Нью-Йорку щорічник "Нові поезії", який став платформою для творчої молоді діаспори. Саме завдяки цій ініціативі українська література за межами України змогла зберегти свою автентичність і водночас інтегруватися у світовий мистецький контекст.
Бойчук не обмежувався тільки поетичною творчістю. Його перу належать драматичні твори, прозові твори, численні переклади з англійської, іспанської, російської мов, а також переклади української поезії англійською мовою. Він також активно займався літературною критикою, рецензіями, передмовами до книжок і упорядкуванням творів відомих українських митців.
Його поетичні збірки, серед яких "Час болю" (1957), "Спомини любови" (1963), "Вірші для Мехіко" (1964), "Мандрівка тіл" (1967), "Подорож з учителем" (1976), "Третя осінь" (1991), неодноразово видавалися у Нью-Йорку, Мюнхені, Києві та були перекладені англійською, польською, румунською й російською мовами.
У сфері літературознавства Бойчук був невтомним працівником: він упорядкував і редагував "Зібрані твори Олекси Стефановича" (1975), "Зібрані твори Богдана Кравцева" (у кількох випусках), "Спомини" Йосипа Гірняка (1982). Співредагував визначні антології "Координати" та "Поза традиції". Він був також головним редактором літературно-мистецького квартальника "Світо-Вид" (1990–1999), який об'єднав навколо себе митців із Києва та Нью-Йорка.
Особливе місце в його діяльності посідають переклади творів Богдана-Ігоря Антонича, Івана Драча, Хуана Рамона Хіменеса, Семюеля Беккета, Стенлі Кюніца та інших.
Богдан Бойчук неодноразово виступав в Україні. У жовтні 1997 року його творчий вечір відбувся у Тернопільському державному педагогічному університеті, а у листопаді 2014 року — в Національному музеї літератури України. Восени 2016 року він читав свої вірші в театрі Леся Курбаса у Львові, а також брав участь у презентації фільму Олександра Фразе-Фразенка "Акваріум в морі. Історія Нью-Йоркської групи поетів".
У 2003 році видавництво "Факт" випустило його книгу мемуарів "Спомини в біографії", де Бойчук щиро і чесно розповідає про власний шлях у літературі й житті.
Підсумком багаторічної праці стала збірка статей "Навіщо про це говорю", видана Літературною агенцією "Піраміда" у 2017 році.
Богдан Бойчук заповідав поховати себе на Високому Замку у Львові, але життя завершив у Нью-Йорку 10 лютого 2017 року. Його ім'я назавжди вписано в історію української літератури як символ творчої свободи, естетичного пошуку та відданості рідному слову.