Ніна Леонідівна Бічуя — українська письменниця, перекладачка, журналістка, одна з яскравих представниць літературного покоління другої половини ХХ століття, член Національної спілки письменників України.
Народилася 24 серпня 1937 року в Києві, але основна частина її творчого та професійного життя пов'язана зі Львовом — містом, яке стало для неї рідним. Освіту здобувала у Львівському університеті імені Івана Франка, де закінчила факультет журналістики. Уже в студентські роки визначилася з напрямком свого подальшого життя: слово стало її зброєю і покликанням.
Після закінчення навчання працювала редактором у газеті "Просвіта", а згодом очолила літературну частину Львівського театру юного глядача, нині знаного як Перший український театр для дітей та юнацтва. Її робота в театрі значно вплинула на стиль письма: уважність до психології персонажів, драматична напруга й виразність образів стали характерними рисами її творів.
Як прозаїк Ніна Бічуя залишила яскравий слід у літературі завдяки таким книгам, як "Дрогобицький звіздар" (1970), "Повісті" (1978), "Квітень у човні" (1981), "Родовід" (1984), "Бенефіс" (1990) і "Десять слів поета" (1987). Її роман "Репетиція" (1985) вважається однією з найцікавіших спроб осмислення театрального мистецтва в українській прозі того часу. Бічуя також створила низку чудових книжок для дітей: "Канікули у Світлогорську" (1967), "Шпага Славка Беркути" (1968), "Звичайний шкільний тиждень" (1973), "Яблуня і зернятко" (1984) та інші.
Її внесок у літературу було відзначено премією імені Богдана Лепкого у 2005 році за книгу вибраного. У 2007 році Ніна Бічуя отримала Орден Усмішки — міжнародну нагороду, яку присуджують діти тим дорослим, які зробили свій внесок у захист їхніх прав і розвиток культури дитинства.
З 1999 року вона викладає у Львівському національному університеті імені Івана Франка на кафедрі театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв. Її дисципліни — "Історія театральної критики", "Редагування", "Сценарне мистецтво" — не тільки передають студентам академічні знання, а й прищеплюють любов до української сцени і літератури. Крім того, вона є провідним редактором театрального журналу "Просценіум", який став важливою платформою для обговорення проблем сучасного українського театру.
Прозові твори Ніни Бічуї перекладено болгарською, польською, німецькою, російською мовами, що свідчить про інтерес до її творчості й за межами України.
Як перекладачка вона працювала з текстами світового рівня. Зокрема, перекладала складні філософські твори Станіслава Лема, драматичні праці Єжи Гротовського, класичну прозу Миколи Гоголя та сучасні романи Ольги Токарчук. Перекладати Гротовського, за словами Бічуї, було неймовірно складно — важка філософська лексика й щільність думки вимагали від перекладача не лише знання мови, а й глибокого розуміння театральної справи. Натомість робота з текстами Гоголя і Токарчук дарувала радість — мовна гра і легкість стилю захоплювали настільки, що переклад йшов майже інтуїтивно.
Попри те, що сьогодні ім'я Ніни Бічуї звучить не так гучно, як імена її деяких сучасників, це зовсім не применшує цінності її доробку. Її тексти залишаються взірцем психологічної глибини, тонкого відчуття слова і культури письма. Причина такого затишшя — не у втраті творчого імпульсу, а в її зосередженні на перекладацькій діяльності, яка стала головним фокусом останніх двадцяти років.
Ніна Бічуя — одна з тих авторок, чиї твори зберігають своє значення незалежно від змін моди і політичних обставин. В її прозі та перекладах — інтелектуальна напруга, глибина думки і справжня любов до українського слова.