Олесь Павлович Бердник
(справжнє ім'я — Олександр)
Олесь Бердник, видатний український письменник-фантаст, громадський діяч і мислитель, народився 27 листопада 1926 року в селі Вавилове на Херсонщині (нині територія Миколаївської області) у родині сільського коваля. Вже з дитячих років він проявляв неабияку допитливість і любов до знань, що згодом стало основою його багатогранної творчості.
Юність Бердника припала на важкі роки Другої світової війни: у 1943–1945 роках він брав участь у бойових діях, пройшовши фронтовими дорогами разом із мільйонами інших юнаків свого покоління. Після війни, прагнучи знайти своє місце в мирному житті, вступив до театральної студії при Київському театрі імені Івана Франка, де навчався з 1947 по 1949 рік. Театральне мистецтво залишило помітний слід у його подальшій літературній діяльності, подарувавши майбутньому письменникові особливе чуття до драматичності образів та композиційної побудови текстів.
Однак у 1949 році життя Бердника різко змінилося: за статтею 58 Кримінального кодексу СРСР його засудили за "антирадянську агітацію та пропаганду" й відправили до ув'язнення. Ці роки стали для нього тяжким випробуванням, але й водночас періодом глибоких роздумів про місце людини у Всесвіті, про свободу духу та силу ідеї.
Після звільнення у 1955 році він повернувся до літературної творчості. У 1957 році світ побачила його перша книга "Поза часом і простором", яка принесла авторові визнання і членство у Спілці письменників України. Протягом наступних років — від 1958-го до 1971-го — Бердник активно працює, випускаючи одну книгу за іншою. Його фантастичні романи й повісті "Стріла часу", "Діти Безмежжя", "Хто ти?", "Подвиг Вайвасвати", "Чаша Амріти", "Зоряний Корсар" здобувають широку популярність. "Зоряний Корсар" згодом був перекладений 26 мовами світу, що стало унікальним явищем для української наукової фантастики того часу.
Проте свобода творчості не могла довго співіснувати із радянською цензурою. У 1973 році Олеся Бердника виключають зі Спілки письменників, а його книги забороняють публікувати в СРСР. Відтоді починається важкий період переслідувань з боку КДБ. Його твори виходять за кордоном — у США, Канаді, Європі. Саме в ті роки він видає такі роботи, як "Прометей", "Свята Україна", "Апостол безсмертя" англійською мовою, "Кажу вам — Священні знаки".
6 березня 1979 року Бердника заарештовують за участь у діяльності Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (УГГ). Його засуджують на п'ять років позбавлення волі за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР — "антирадянська агітація і пропаганда". У 1984 році справу переглядають, і його помилують.
Відразу після звільнення Олесь Бердник повертається до літератури. У 1985 році виходить його роман "Вогнесміх", і він знову стає членом Спілки письменників України. Наступне десятиліття стало для нього одним із найплідніших у творчості: він пише і видає "Лабіринт Мінотавра", "Пітьма вогнища не розпалює", "Камертон Дажбога" (продовження "Зоряного Корсара"), "Тайна Христа", "Песнь Надземная".
Його твори вирізнялися глибокими філософськими ідеями, прагненням осмислити місце людства у Всесвіті, ідеєю єднання на основі високих моральних і духовних цінностей. Олесь Бердник залишив після себе не тільки величезний літературний спадок, а й приклад безкомпромісної боротьби за свободу думки.
Помер Олесь Бердник 18 березня 2003 року. Поховали його у селі Гребені Київської області, на території його власної дачі — там, де колись шукалося натхнення для безмежних зоряних мандрів.