Володимир Боніфатійович Антонович
Володимир Боніфатійович Антонович народився 18 січня 1834 року в містечку Махнівці, що тоді входило до складу Київської губернії. Він походив із родини зубожілих польських шляхтичів, які своїми коренями були тісно пов’язані з Правобережною Україною.
Навчався юний Володимир спершу в Одесі, в знаменитому Рішельєвському ліцеї, а потім продовжив освіту в Київському університеті святого Володимира. За бажанням матері він здобув фах лікаря, закінчивши медичний факультет, і деякий час практикував як лікар. Проте справжнім його покликанням стало гуманітарне знання — тому згодом він із блиском закінчив і історико-філологічний факультет.
Ще під час студентських років Антонович належав до таємної польської молодіжної організації — Тройницької спілки. Саме в цей час він глибоко захопився історією рідного краю: читав козацькі літописи, твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Аполлона Скальковського. Ці книги заклали підвалини його світогляду і наукових пошуків.
З усвідомленням важливості пізнання рідного народу Антонович разом із товаришами під час студентських канікул подорожував Волинню, Поділлям, Київщиною, Катеринославщиною, Херсонщиною, прагнучи безпосередньо бачити і розуміти життя простих людей.
Після закінчення медичного факультету працював лікарем у Чорнобилі та Бердичеві. Але справжню свою місію знайшов у викладацькій і науковій діяльності: у 1861 році, перейшовши в православ’я та одружившись із Варварою Іванівною Міхельс, він почав працювати вчителем латини в Київській першій гімназії.
У цей же період Антонович приєднався до руху "хлопоманів" — інтелігентів польського походження, які щиро підтримували ідеї українського національного відродження. Він став одним із лідерів Київської громади, працюючи над утвердженням права українського народу на власну культуру і гідне місце серед інших народів.
Під впливом просвітницьких ідей кирило-мефодіївців, Антонович і його однодумці стояли на засадах еволюціонізму, позитивізму, закликаючи до конституціоналізму й федералізму. Вони відкривали недільні школи, де безкоштовно навчали простий люд грамоті й арифметиці.
Його знайомство з такими видатними істориками, як Михайло Максимович і Микола Іванішев, стало важливим етапом у формуванні Антоновича як історика. Першу серйозну працю — "Про походження козацтва" — він написав у 1863 році для "Архива Юго-Западной России".
Здобувши в 1870 році ступінь магістра руської історії, Антонович став доцентом Київського університету, а після захисту докторської дисертації "Нарис історії Великого князівства Литовського" у 1878 році — професором і справжнім наставником для цілої плеяди молодих істориків.
Він читав лекції з історії Русі, Великого князівства Литовського, козацтва, джерелознавства та допоміжних історичних дисциплін. Створені ним семінари стали зразком академічної роботи й виховали нове покоління науковців.
Антонович також став одним із засновників товариства Нестора-літописця, а з 1881 року очолив його. Він був активним учасником громадського життя: разом із Олександром Кониським започаткував всеукраїнську політичну організацію, що згодом перетворилася на Українську демократичну партію.
Останні роки життя присвятив архівній роботі у Ватикані, де збирав безцінні документи з історії України, працював над історико-географічним словником (який, на жаль, не встиг завершити) та диктував свої "Спомини" молодому історику Дмитру Дорошенку.
Помер Володимир Боніфатійович Антонович 21 березня 1908 року в Києві, залишивши після себе величезний науковий і культурний спадок, що й сьогодні залишається важливим орієнтиром для істориків і дослідників української минувшини.