Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський
(справжнє прізвище — Афанасьєв; псевдоніми — Невідомий, Лубенець, Пустельник та інші)
Народився 11 березня 1816 року в селі Ісківці, нині Лубенський район Полтавської області, у родині збіднілого дрібного поміщика. Його дитинство минуло в оточенні українських традицій і природи, що, безперечно, наклало свій відбиток на його світогляд і подальшу творчість.
Першу серйозну освіту Олександр здобув у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, одному з найкращих навчальних закладів свого часу, де також навчалися Микола Гоголь та інші визначні діячі культури. Закінчив гімназію у 1835 році зі званням студента, отримавши право на чин 14-го класу.
Не відразу обрав шлях літератури: 1836 року вступив юнкером до Білгородського уланського полку, де провів сім років. У 1843 році, досягнувши чину поручика, Олександр залишив військову службу й повернувся в рідну Україну.
В Україні на нього чекала нова сторінка життя: знайомство з Тарасом Шевченком у 1843 році стало справжнім духовним відкриттям. У 1845–1846 роках він навіть супроводжував Шевченка під час мандрівки Лівобережною Україною, ділячи з ним враження і натхнення.
Після цих подорожей доля занесла Афанасьєва-Чужбинського до Воронежа, де він працював у канцелярії місцевого губернатора, редагуючи неофіційну частину "Воронезьких губернських відомостей". Саме тут його літературний талант почав проявлятися у повній мірі.
У 1856–1859 роках взяв участь в етнографічній експедиції на Далекому Сході, організованій морським міністерством. Ці подорожі розширили його світогляд і дали новий матеріал для творчості.
Після повернення до Петербурга Олександр активно займався видавничою справою: у 1864 році заснував газету "Петербурзький листок", а у 1873 році став відповідальним редактором популярного сатиричного журналу "Іскра". Паралельно працював інспектором шкіл грамотності та завідував музеєм Петропавлівської фортеці — осередком пам’яті і культури.
Літературний доробок Афанасьєва-Чужбинського вражає розмаїттям. Ще у молоді роки він друкував вірші українською мовою в альманахах "Ластівка" (1841) та "Молодик" (1843), а у 1855 році видав у Петербурзі збірку "Що було на серці" (анонімно). Його твори згодом з'являлися і на сторінках журналу "Основа" — головного осередку української культури того часу.
Афанасьєв-Чужбинський залишив помітний слід у розвитку української романтичної поезії середини ХІХ століття. Його лірика — це ніжна, часто прониклива розповідь про почуття, долю, мрії. Особливо зворушують інтимні вірші, сповнені глибокої щирості, такі як "Шевченкові", "Прощання", "Безталання", "Є. П. Гребінці".
Його вірш "Скажи мені правду, мій любий козаче" настільки полюбився народові, що згодом став справжньою народною піснею, що досі звучить із душевною теплотою.
Олександр Степанович Афанасьєв-Чужбинський помер 18 вересня 1875 року в Санкт-Петербурзі. Його життя стало прикладом того, як можна поєднати службу державі, наукову діяльність і палке служіння рідній культурі та літературі.