Аврам Пінхусович Абчук: трагічна доля митця і гуманіста
Життя Аврама Абчука — це не просто сторінка з історії українсько-єврейської літератури. Це приклад, як незламна сила таланту й духу може прорости навіть у найжорстокіших умовах. Це історія юнака, що з бідного луцького дому пробив собі шлях у велику літературу, але був знищений тоталітарною системою, яка не терпіла інакомислення.
Аврам Абчук народився у 1897 році в Луцьку, в родині дрібного службовця. Сім’я була багатодітною, і вже у п’ятирічному віці хлопця віддали до хедера — єврейської початкової школи з релігійним ухилом. Однак здобути подальшу світську освіту в міській гімназії він не зміг: на заваді стала жорстока імперська політика так званої «процентної норми», яка обмежувала доступ євреїв до освітніх закладів у Російській імперії.
У тринадцять років Аврам залишає дім і вирушає до Києва — міста, що згодом стане для нього і притулком, і сценою для літературного злету, і трагічним фіналом. Живучи без підтримки і постійного даху над головою, він працював і шукав себе. Саме в один із вечорів у робітничому клубі, де юнак звик бувати, відбулася зустріч, яка змінила все його життя: там виступали видатні поети — Давид Гофштейн, Перец Маркіш, Лейб Квітко та Давид Бергельсон.
Сором’язливий, але сповнений надії, юний Абчук простягнув одному з митців зшиток своїх віршів. Давид Гофштейн, перечитавши написане, побачив у ньому неординарний талант. Дізнавшись, що хлопець не має ані житла, ані родини поруч, він запропонував йому прихисток і допоміг влаштуватися вихователем у новостворений дитячий будинок для безпритульних. Саме з цього моменту почалося становлення Абчука як письменника і людини культури.
Його перші твори, надруковані в єврейській періодиці, одразу ж отримали визнання. Критики зауважили: на єврейському літературному небосхилі зійшла нова зірка. Він не обмежувався художніми текстами — новелами, нарисами, — а й активно здобував знання. Закінчив Київський інститут народної освіти, а пізніше долучився до колективу Інституту єврейської культури при Академії наук УРСР як один із перших науковців.
У 1930-х роках настав період творчого розквіту Аврама Абчука. Саме тоді виходять його збірки новел, критичні статті, наукові розвідки, з’являється роман «Гершл Шамай», який закріплює за ним репутацію майстра великої прози. Його твори перекладалися мовами народів СРСР. Він був активним членом ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників), навіть виконував обов’язки секретаря організації. У серпні 1934 року разом із Тичиною, Рильським, Микитенком, Панчем, Бажаном та іншими брав участь у Першому Всесоюзному з’їзді письменників у Москві. Під час Першого Всеукраїнського з’їзду був одностайно обраний головою єврейської секції.
Здавалося, його майбутнє як митця й громадянина нарешті визначене: заслужена повага, активна участь у культурному житті, визнання критики й колег. Але історія знала інший сценарій. У 1937 році маховик сталінського терору на повну потужність знищував найкращих представників інтелігенції.
27 вересня 1937 року Аврама Абчука схопили просто на вулиці в Києві. Того ж дня його дружину разом із немовлям — сином Вільямом — вигнали з квартири, а згодом депортували з міста. Абчук опинився у руках НКВС, де йому, як і багатьом інтелігентам того часу, пред’явили стандартне абсурдне звинувачення: «шпигунська діяльність на користь іноземної держави».
Жодних доказів, жодного реального слідства — усе працювало як добре налагоджений конвеєр. Через два тижні, 10 жовтня 1937 року, письменника було розстріляно. Його ім’я зникло з книжкових полиць, архівів, літературного життя. Родину позбавили права на спокій і захист. Доля Абчука стала ще одним свідченням цинічної машини знищення, що діяла в СРСР у 1930-х.
Після смерті Сталіна розпочалася поступова реабілітація репресованих діячів культури. Союз письменників України виступив з ініціативою переглянути справу Абчука. Особливу роль у його реабілітації відіграли Володимир Сосюра та Максим Рильський, які надали блискучі характеристики своєму колезі. 13 жовтня 1956 року Верховний Суд СРСР визнав попередній вирок незаконним, справу переглянув і скасував рішення Особливої наради НКВС. Аврам Абчук був офіційно реабілітований — щоправда, вже посмертно.
Сьогодні ім’я Аврама Абчука потребує повернення до культурної пам’яті. Його тексти, його життєва стійкість, його боротьба за місце для єврейського і українського слова в тоталітарному просторі заслуговують на глибоку увагу. Це не просто біографія письменника. Це — історія епохи.