Біографія Івана Манжури
Іван Іванович Манжура — одна з найяскравіших постатей української поезії останньої третини ХІХ століття, талановитий поет, глибокий знавець народної культури, фольклорист, етнограф, журналіст і дослідник української мови та побуту. Його творчість вражає цілісністю образу ліричного героя, що розгортається в межах багатої й різноспрямованої тематики, при цьому не втрачаючи глибини й послідовності.
Народився 20 жовтня (1 листопада за новим стилем) 1851 року в Харкові в родині дрібного чиновника. Рано осиротів по матері, зазнав складної долі поруч із батьком, поки не знайшлася рятівна фігура — тітка, дружина відомого мовознавця Олександра Потебні. Саме в її домі Манжура отримав перший інтелектуальний імпульс. Навчався у Харківському ветеринарному інституті як вільний слухач, однак був відрахований через «неблагонадійність» — вже вдруге, після виключення з гімназії. Далі його життя було подібне до мандрівного: він мешкав у Катеринославі (нині — Дніпро) та довколишніх селах, займався випадковими заробітками, але водночас постійно працював над збиранням народного матеріалу.
У 1876 році взяв участь у російсько-турецькій війні як доброволець, отримав поранення в Сербії й повернувся на Батьківщину. Відтоді поєднував журналістику, літературну творчість і серйозні фольклористичні експедиції. Манжура мав виняткову здатність до спостереження, він залишив глибокий слід як збирач легенд, пісень, переказів, звичаїв. Його записи друкувалися в «Русской старине», «Киевской старине», а також лягли в основу кількох фольклористичних збірок, які упорядковував Михайло Драгоманов разом із Володимиром Антоновичем: «Історичні пісні малоруського народу», «Малоруські народні перекази й розповіді», «Нові українські пісні про громадські справи», «Політичні пісні українського народу XVIII—XIX ст.».
Читати повністю →