Біографія Наталі Лівицької-Холодної
Наталя Андріївна Лівицька-Холодна — українська поетеса, перекладачка, мемуаристка, одна з найяскравіших представниць еміграційної літератури XX століття. Народилася 15 червня 1902 року на хуторі поблизу села Гельм’язів (нині Черкащина), у родині українського державного діяча Андрія Лівицького, останнього голови Директорії УНР. Перші роки життя провела в атмосфері сільської ідилії — спогади про босоноге дитинство, дух рідного степу, бур’яни, стерню й польову романтику стали джерелом ліричних алюзій у її зрілій поезії.
Навчалася в гімназії у Золотоноші, де вперше пробує себе в щоденниковому письмі, переживає перше юнацьке захоплення і формує власний художній світ. Після поразки українських визвольних змагань разом із родиною емігрувала до Чехословаччини. Там закінчила матуральні курси в Подєбрадах (1923), а далі навчалася на факультеті романських мов Карлового університету в Празі.
У цьому ж середовищі відбулося її знайомство з ключовими постатями української літературної еміграції: Євгеном Маланюком, Юрієм Дараганом, Оленою Телігою. Маланюк був закоханий у Наталю, називав її «нашою Анною Ахматовою», присвячував їй пристрасні вірші. Проте серце поетеси обрало іншого — Петра Холодного-молодшого, сина відомого художника. У серпні 1924 року вони одружилися, згодом у пари народилася донька Іда. З того часу їхні шляхи з Маланюком розійшлися, хоча листування та духовна близькість зберігалися ще довго.
Читати повністю →