Біографія Івана Калянника
Іван Іванович Калянник (у деяких джерелах — Калянников) — український поет трагічної долі, чия коротка, але яскрава творча біографія обірвалася в роки сталінського терору. Він народився 12 березня 1911 року в селі Дятьково, що нині є районним центром Брянської області в Росії, в родині службовця. Його дитинство було звичайним для тієї епохи: важкі післяреволюційні роки, скромний побут, мрії про краще майбутнє. Коли Іванові виповнилося одинадцять, родина переїхала до Харкова — міста, яке на той час активно зростало і ставало культурною столицею радянської України.
У Харкові Іван здобув середню освіту, а після профшколи почав працювати розмітником на відомому Харківському паровозобудівному заводі. Заводська атмосфера, контакт із робітничим середовищем, живе зацікавлення літературою — усе це сприяло його швидкому становленню як поета. Він долучився до заводської літературної студії, друкував свої перші твори у багатотиражній газеті «Харківський паровозник», а також у рукописному журналі «Новий цех». Саме там уперше зауважили його небуденний хист.
Починав Іван Калянник писати російською — його вірші з’являлися в «Брянському робочому», а також у загальносоюзних виданнях — таких, як «Огонёк» та «Красная новь». Однак поворотним моментом у його літературній біографії стала зустріч із Павлом Тичиною. Визнаний поет порадив молодому літератору звернутися до рідної української мови, якщо він хоче звертатися до сердець українських робітників. Калянник прислухався до поради: він змінив прізвище, і вже зовсім скоро його українськомовні вірші почали з’являтися в харківській пресі, викликаючи живий інтерес як у читачів, так і в критиків.
Читати повністю →