Біографія Євгена Фоміна
Євген Павлович Фомін — одна з яскравих постатей української поезії перших десятиліть ХХ століття. Його творчість, яка сяяла в 20-40-ті роки, залишила глибокий слід у літературі України. Народився 27 грудня 1910 року в місті Каховка, він став частиною покоління, яке відчуло всі труднощі і трагедії, що переживала Україна в той час. Його батько, Павло Фомін, був робітником, який проявляв активну громадянську позицію і мав поетичні здібності. Ця традиція літературної творчості передалася сину, хоча життя його було сповнене важких випробувань.
Через складні обставини, пов'язані з раннім сирітством, Євген змушений був пройти важкий шлях. Після того, як його батька розстріляли кайзерівці, а мати померла в період голодомору, він залишився наодинці з життєвими труднощами. Попри всі труднощі, він зберіг в собі велику любов до людяності та добра, що стало важливим аспектом як у його житті, так і в його творчості. Ці емоційні переживання і глибокі роздуми відображені в його поезії, ставши основою його літературного методу.
Творчий шлях Фоміна почався дуже рано. Його дебютним твором стало вірш "Гроза", опубліковане в 1927 році у журналі "Молодняк". Вже того ж року в Херсоні була випущена перша збірка поезій "Поезії", яка відразу привернула увагу. З того часу його творчість лише набирала обертів. Він продовжував писати і публікувати нові книги, серед яких такі, як "Трипільська трагедія" (1929), "Ескізи" (1930), "Пригоди Диркіна" (1931) та "Засідання героїв" (1932). Протягом 1930-х років у його доробку з'являються нові поетичні твори, такі як "Мічурін" (1935), "Павлик Морозов" (1936), "Лірика" (1938), "Поеми" (1939), що стали значними віхами на шляху його літературної діяльності.
Читати повністю →