Біографія Антіна Дикого
Антін Васильович Дикий — один із тих суперечливих представників українського літературного життя 1920–1930-х років, чия доля і творчість стали дзеркалом епохи — з її великими надіями, фальшивими ілюзіями, моральними компромісами й, зрештою, трагічним фіналом. Народився він 1 серпня 1900 року в селі Велика Андрусівка на Полтавщині. Молодість його припала на час революційних потрясінь, які назавжди змінили політичну карту Східної Європи. Як і багато інших його ровесників, він обрав сторону більшовиків, взявши участь у громадянській війні, виступаючи проти військ УНР.
Після завершення бойових дій Антін вступив до Комуністичного університету в Харкові, де поринув у нове ідеологічне середовище, що формувало майбутню культурну еліту радянської України. Від початку 1920-х років він активно друкувався, здобуваючи певну репутацію серед тодішніх пролетарських літераторів. Був членом літературної організації «Плуг», згодом — Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Його творчий доробок включає збірку поезій «Огонь цвіте» (1927), збірку оповідань (1932), а також п’єсу «Сухий закон», написану у співавторстві з Олексієм Полторацьким.
Попри це, сучасники мали до нього неоднозначне ставлення. Олександр Гай-Головко і Юрій Смолич згадували Антіна Дикого не стільки як письменника, скільки як постать богемного середовища, яка більше говорила про літературу, ніж її творила. Його називали «поетом без поезій», натякаючи, що поетична слава Дикого значною мірою була побудована на обіцянках і фантазіях.
Читати повністю →