спектакль Макбет Київ Національна опера України ім. Тараса Шевченка
Стислий переказ опери «Макбет»
Дія перша
Картина перша
На пустельному пагорбі, у мряці й вітрах, збираються троє відьом. Вони змовляються знову зустрітися там, де битва завершиться. Тим часом полководці шотландської армії — Макбет і Банко — повертаються з поля бою. Вони щойно здобули перемогу, але попереду на них чекає дещо дивовижне.
Несподівано на шляху їм трапляються ті ж три відьми. Вони вітають Макбета тричі: як тана Гламісського, Кавдорського та майбутнього короля Шотландії. Макбет ошелешений: він справді володарює у Гламісі, але два інші титули ще не його.
На прохання Банко відьми роблять і йому пророцтво: він не стане королем, але його нащадки сядуть на трон. Як тільки видіння зникає, з’являються королівські посланці. Вони оголошують, що за зраду страчено тана Кавдорського, а титул передано Макбету. Пророцтво починає справджуватись. Це розбурхує уяву й амбіції Макбета, а між ним і Банко з’являється тривожна тінь недовіри.
Картина друга
Замок Макбета в Інвернессі. Його дружина, леді Макбет, перечитує листа від чоловіка, де той розповідає про зустріч з відьмами. Вона охоплена бажанням влади. Коли служник повідомляє, що король Дункан планує завітати в гості, в її душі зароджується страшний план.
Макбет прибуває додому, роздвоєний між честю й жадобою. Леді Макбет підштовхує його до злочину. Вона переконує його, що єдиний шлях до корони — це вбивство Дункана.
Вночі, коли все спить, Макбет, тремтячи, вбиває короля. Та йому не вистачає духу завершити задумане до кінця — підкинути кинджали охоронцям. Леді Макбет сама виконує цей моторошний обряд.
На ранок до замку прибувають Макдуф і Банко. Вони стають свідками шокуючого злочину. Макдуф знаходить тіло Дункана. Син убитого, Малькольм, тікає з країни, підозрюючи, що його чекає така ж доля.
Дія друга
Картина перша
Леді Макбет занепокоєна поведінкою чоловіка. Він замкнутий, сповнений тривоги, і, схоже, не може знайти душевного спокою після вбивства. Але тепер немає дороги назад. Їхнє становище здається непорушним: Малькольм — у вигнанні, а Макбет на троні.
Та є ще одне пророцтво — Банко. Саме його нащадки мають стати королями. Леді Макбет розуміє, що доведеться знову пролити кров…
Картина друга
У темряві ховаються вбивці. Їм доручено вбити Банко і його сина Флеанса. Банко здогадується про загрозу, але не встигає врятуватись — він гине, захищаючи сина, який утікає.
Картина третя
У замку Інвернесс триває королівський бенкет. Макбет і його дружина вітають знатних гостей. Та щойно Макбет дізнається, що Флеанс утік, його охоплює тривога. І раптом він бачить серед гостей... тінь Банко. Кровавий привид не дає йому спокою. Всі присутні стають свідками дивної сцени — король говорить з пустим місцем.
Леді Макбет намагається повернути чоловіка до тями, приховуючи паніку. Макбет вирішує знову звернутись до відьом. Йому потрібно знати майбутнє. Макдуф, не в змозі більше терпіти, залишає замок.
Дія третя
Картина перша
У темному лісі знову зібрались відьми. Макбет шукає у них відповідей. Духи попереджають його про небезпеку з боку Макдуфа. Та водночас запевняють: «Тебе не вб’є ніхто, хто народився жінкою» та «доти ти непереможний, поки Бірнамський ліс не зрушить з місця». Макбет втішений: хто ж може змусити ліс іти?
Втім, думка про нащадків Банко не дає йому спокою. Він розповідає все леді Макбет, і вона знову підштовхує його до нових злочинів. Тепер — проти сім’ї Макдуфа.
Картина друга
На шотландсько-англійському прикордонні біженці оплакують батьківщину, яка страждає під владою тирана. Макдуф, дізнавшись про загибель своєї родини, присягається помститися. Його підтримує принц Малькольм, син убитого Дункана. Вони готують повстання. Щоб наблизитися до замку, воїни ховаються за гілками — і ліс «оживає».
Дія четверта
Фінал
Леді Макбет втратила розум. Вона блукає коридорами замку, марить і тремтить від жаху, намагаючись «змити кров із рук». Її стежать лікар і служниця — вона невиліковна.
Макбет готується до останньої битви. Він впевнений, що йому нічого не загрожує — але невдовзі дізнається, що Макдуф був «не народжений жінкою», а витягнутий кесаревим розтином. Пророцтво здійснилося — і для Макбета воно стало смертним вироком.
У бою Макбет гине. Малькольма проголошують новим королем. Народ радісно вигукує:
«Король помер — хай живе король!»
МАКБЕТ: ТРАГЕДІЯ ШЕКСПІРА, ОЖИВЛЕНА У МУЗИЦІ
У світовій культурі Вільям Шекспір — постать поза часом. Його п’єси, написані понад чотири століття тому, не втрачають актуальності, гучно звучать на театральних сценах і продовжують надихати митців різних епох. Джузеппе Верді — один із тих, хто відчув у шекспірівських рядках не просто драму, а глибокі людські переживання, які хотілося передати музикою. Саме так народилася одна з найглибших і найтемніших його опер — «Макбет».
Верді ще з юності захоплювався творчістю англійського драматурга. Шекспір для нього — не просто автор, а одкровення. І коли у 1846 році композитор отримав замовлення на нову оперу для Флорентійського театру, серед кількох можливих сюжетів обрав саме «Макбета». Цей вибір став символічним — музика зустрілася з трагедією, і між ними виникла напружена, пристрасна розмова.
Головну увагу Верді зосередив не на самому Макбеті, а на його дружині — леді Макбет. Саме вона, втілення амбіцій, холодного розрахунку і внутрішньої сили, стала рушієм подій. Її образ — один з найсильніших жіночих образів у світовій оперній спадщині. У музиці Верді вона — не просто героїня, а жінка, яка грає долями, але сама не витримує тяжкості своїх вчинків.
Композитор особисто розробив прозову структуру опери, а вже після цього передав її поетові Франческо П’яве для віршованого лібрето. Він навіть вніс правки до окремих сцен, залучивши іншого лібретиста — Андреа Маффеї. Верді контролював усе: від інтонацій співаків до освітлення на сцені. Він шукав жінку, що говорить уві сні, щоб виконавиця леді Макбет могла правдиво передати сцену сомнамбулізму — саме така була його вимогливість до деталей.
Прем'єра «Макбета» у березні 1847 року у Флоренції пройшла з тріумфом. Хоч для італійської опери того часу це був сміливий і навіть ризикований крок — без любовної лінії, без тенорового героя, — слухачі прийняли нову музичну драму з величезним інтересом.
Верді вдалося те, що здавалося неможливим: створити музику, яка не просто супроводжує сюжет, а дихає ним. Оркестр у «Макбеті» не фоновий — він повноцінний учасник трагедії. У кожному акордi — тремтіння совісті, напруга вибору, присмак крові.
Пізніше, у 1865 році, Верді створює нову редакцію опери для Паризького театру. Та її сценічне втілення без участі самого композитора не досягло очікуваного ефекту. І все ж «Макбет» залишився для Верді особливим. «Це моя улюблена опера», — писав він, надсилаючи партитуру своєму меценату і другу Антоніо Барецці. Саме в цьому творі композитор уперше відкрив усю глибину людських трагедій, занурився в темні куточки душі.
«Макбет» — це опера не про кохання, а про владу. Про жагу, що засліплює і штовхає в прірву. Макбет — не герой, а жертва власних слабкостей. Він сильний лише тоді, коли вірить у своїх демонів. Але коли вони залишають його — він руйнується.
Для Верді цей твір став першим кроком до музичної психологічної драми. І хоча попередні його опери вже мали яскравих персонажів, лише у «Макбеті» з’явилося справжнє зло, що керує всім — не як зовнішній антагоніст, а як внутрішня сутність.
В історії життя самого композитора теж не бракувало трагедій. Смерть дружини й дітей, відмова консерваторії, злидні... Та він не зламався. Верді став символом сили духу, прикладом, як через мистецтво можна пережити найтемніші часи. Показово, що консерваторія, яка колись відмовила йому у вступі, згодом була названа його ім’ям.
На сценах світу твори Верді звучать і нині — в них бринить глибина, пристрасті, віра, біль і любов. Київський театр не став винятком: у його репертуарі — понад сорок постановок опер маестро. І серед них — величний, трагічний, блискуче драматичний «Макбет» — як вершина і водночас початок справжньої вердіївської драми.
