[АВТОБІОГРАФІЯ]
Тарас Шевченко — син кріпака Григорія Шевченка. Народився 25 лютого 1814 року в селі Кирилівці, Звенигородського повіту, Київської губернії. У маєтку поміщика Василя Васильовича Енгельгардта. На восьмому році життя осиротів — померли і батько, і мати, тож знайшов прихисток у дячка в школі як школяр-попихач. Після тяжкого дворічного навчання опанував «Граматку», «Часословець» і, зрештою, «Псалтир». Переконавшись у старанності свого школяра-помічника, дячок почав посилати його замість себе читати «Псалтир» по померлих кріпаках, за що платив йому десятину копійки як заохочення. Але попри таку прихильність суворого спартанця-вчителя, в один з численних днів і ночей, коли дяк із другом Іоною Лимарем були геть п’яні, школяр-попихач без жодного докору сумління натяг нагая і всипав добрячу порцію березового прочухана своєму наставнику й добродійнику. Помстившись як слід і прихопивши якусь книжечку з кунштами, тієї ж ночі втік до містечка Лисянки, де знайшов собі вчителя живопису — отця-диякона, також суворого спартанця. Старанно школяр-блудяга три дні носив з Тікича воду відрами й розтирав мідянку на залізному листі, а на четвертий день утік. Утік до села Тарасівки до дячка-маляра, відомого в окрузі зображенням великомученика Микити та Івана Воїна; у останнього для більшого ефекту він малював на лівому рукаві дві солдатські нашивки. Саме до цього Апеллеса звернувся школяр-блудяга з твердим наміром пройти всі випробування, аби лише хоч трохи навчитись його великого мистецтва. Але, на жаль! Апеллес уважно подивився на ліву долоню блудяги й категорично відмовив — не побачив у ньому хисту ні до малярства, ні до шевства, ані до бондарства.
Утративши всяку надію колись стати бодай посереднім малярем, з пригніченим серцем блукач повернувся до рідного села з наміром найнятись погоничем або пасти громадську отару й, пасучи вівці чи свиней, читати крадену книжечку з кунштами. /192/
І це не здійснилось. Поміщикові Павлу Васильовичу Енгельгардту, який щойно успадкував маєток від побічного батька, знадобився кмітливий хлопець, і обірваний школяр-блудяга потрапив просто у тикову куртку, у такі ж шаровари, а згодом — у кімнатні «казачки». На посаді «казачка» він нишком змальовував викраденим у канцеляриста олівцем картини суздальської школи, що прикрашали панські покої. Подорожуючи з обозом за своїм паном до Києва, Вільна й Петербурга, на постоялищах крав він зображення різних історичних героїв — Солов’я-розбійника, Кульнєва, Кутузова, козака Платова та інших — із наміром змалювати їх згодом точно й докладно.
Випадок і вільний час трапились у Вільно. Це було 6 грудня 1829 року. Пан і пані поїхали на бал до ресурсів, у домі все стихло, заснуло. Тоді він розгорнув украдені скарби й, обравши козака Платова, благоговійно почав копіювати. Уже дійшов до маленьких козачків, що гарцювали біля дужих копит коня Платова, як раптом прочинились двері — пан і пані повернулись із балу. Пан люто вхопив його за вуха, дав кілька ляпасів — мовляв, міг не лише дім, а й усе місто спалити. Наступного дня пан наказав кучерові Сидорці добряче висікти його, що й було суворо виконано.
У 1832 році в Санкт-Петербурзі, на його наполегливе прохання, поміщик віддав його в навчання на чотири роки до цехового майстра живопису — деякого Ширяєва. Ширяєв був запопадливішим за будь-якого дяка-спартанця. Але, незважаючи на всі утиски, він у світлі літні ночі бігав до Літнього саду малювати з потворних і незграбних статуй — гідної прикраси Петрового саду. Саме в цьому саду й у той самий час він почав робити перші спроби у віршуванні; з численних дослідів він згодом надрукував лише одну баладу — «Причинна». Під час одного з таких сеансів він познайомився з художником Іваном Максимовичем Сошенком, із яким і досі в найщиріших братерських стосунках. За порадою Сошенка він почав писати портрети з натури аквареллю. Для численних спроб терпляче служив йому за модель земляк і друг Іван козак Нечипоренко — дворовий того ж Енгельгардта. Одного разу сам Енгельгардт побачив у Нечипоренка роботу свого кріпака-художника — очевидно, вона йому дуже сподобалась, бо він почав доручати йому малювати портрети своїх коханок, за які іноді й нагороджував срібним рублем, не більше.
У 1837 році І. М. Сошенко представив його конференц-секретарю Академії мистецтв В. І. Григоровичу з метою визволити його з тяжкого становища. В. І. Григорович /193/ звернувся до В. А. Жуковського, а той, дізнавшись попередньо про суму викупу від поміщика, попросив К. П. Брюллова написати його, Жуковського, портрет для імператорської родини з метою розіграти його в лотерею серед царської родини. Великий Брюллов охоче погодився. Портрет був написаний. В. А. Жуковський разом із графом М. Ю. Вієльгорським організували лотерею на суму 2500 рублів асигнаціями, і саме цією сумою була викуплена воля Т. Шевченка 22 квітня 1838 року.
З того самого дня він почав відвідувати класи Академії мистецтв і незабаром став одним із улюблених учнів великого Карла Брюллова.
У 1844 році він був удостоєний звання вільного художника. А в 1847 році був заарештований разом із Костомаровим, Кулішем та багатьма іншими за доносом студента Київського університету на ім’я Петров. Без суду й слідства їх розіслали по різних фортецях. А 30 травня того ж року з каземату Третього відділення Т. Г. Шевченка було заслано до Орської фортеці, а згодом до Новопетровського укріплення з суворою забороною писати й малювати.
22 серпня 1858 року, за клопотанням графині Анастасії Іванівни Толстої, його звільнили з Новопетровського укріплення. І за її ж клопотанням йому було найвищим чином дозволено перебувати в столиці під наглядом поліції й займатись художньою діяльністю.
Улітку 1859 року, після довгої й тяжкої розлуки, він побачив свою прекрасну Батьківщину, кріпаків-братів, сестру й благополучно восени повернувся до Академії мистецтв, де, завдяки підтримці керівництва Академії, з любов’ю справжнього митця займався гравюрою акватинтою й аквафортом.
Після довгих дворічних зволікань Головний цензурний комітет дозволив йому друкувати лише ті зі своїх творів, які були надруковані до 1847 року, викресливши з них десятки сторінок (прогрес).
У першій половині січня 1860 року ...