Леонід Якович Зимний
(справжнє прізвище — Писаревський)
5 (18) лютого 1907 — 22 травня 1942
Леонід Зимний — поет, чий життєвий і творчий шлях був тісно пов’язаний із долею України першої половини XX століття. Він народився у Костянтинограді — місті, яке згодом отримало нову назву Красноград і стало для нього не просто малою батьківщиною, а й духовним осередком, де закладалися перші підвалини його світогляду. Атмосфера дому, в якому було чимало книг — адже батько та дядько майбутнього поета мали власний книжковий магазин, — дала юнакові змогу самостійно здобувати освіту після закінчення Вищої початкової школи.
Свій трудовий шлях Леонід Якович розпочав на залізниці. Саме ця реальність — проста, сувора, але жива — глибоко вкарбувалася в його поетичну уяву. Згодом він переїхав до Харкова, де почав працювати піонервожатим у школах. Саме тут почалася його літературна активність: спочатку — несміливі спроби, а вже незабаром — перші друковані твори. Дебютував він у пресі 1929 року, і вже через рік вийшла його перша поетична збірка під назвою "Не в дні ювілеїв". Назва, сповнена іронії та внутрішнього змісту, ніби окреслювала напрям його творчості — не в річищі офіціозу, а в живому відгуку на сучасність, у пошуку справжнього голосу доби.
Поезія Леоніда Зимнього народжувалася на межі двох світів — буденності й внутрішньої глибини, соціального обов’язку й особистого переживання. Його рядки несли у собі і мужність, і ліричну проникливість, відгукуючись на виклики часу не гаслами, а людським болем і щирістю. У його віршах — ритм епохи, нерв дії, але й тиша між словами, де ховається справжній поет.
У роки Другої світової війни Леонід Зимний не залишився осторонь. Як і тисячі інших українців, він став до боротьби, взявши на себе відповідальність не лише як митець, а й як громадянин. Його життя обірвалося 22 травня 1942 року — він загинув на фронті, вражений ворожою кулею. Так замовк голос, який лише починав набирати повної сили, так обірвалася пісня, яка ще мала звучати.
Проте пам’ять про Леоніда Яковича Зимнього — не лише в датах чи трагічному фіналі, а в його слові. Він належить до тих поетів, для яких поезія була не ремеслом і не прикрасою життя, а способом жити й бути — чесно, прямо, вірно своєму народові.