Федір Євтихейович Злидень: трагічна доля українського письменника
Федір Євтихейович Злидень (1899–1941) — український прозаїк і педагог, доля якого стала болючим відображенням трагічної історії української інтелігенції ХХ століття. Його життя було коротким, але сповненим прагнення до слова, освіти та національного самовираження, яке обірвалося під гнітом сталінських репресій.
Народився Федір Злидень у селянській родині в селі Зачепилівка, що на той час належало до Костянтиноградського повіту Полтавської губернії, а нині розташоване на території Харківської області. З дитинства виявляв хист до навчання, тому невипадково закінчив місцеве двокласне училище, що на початку ХХ століття було одним із небагатьох освітніх осередків для сільських дітей.
Після навчання деякий час працював канцеляристом у повітовому земстві Костянтинограда. Ця посада дозволила йому не лише здобути певний життєвий досвід, а й ближче ознайомитися з соціальними проблемами села, які згодом знайдуть відображення у його художніх творах.
У 1918 році Злидень вступив до Костянтиноградської учительської семінарії — освітнього закладу, що готував майбутніх педагогів. Завершивши навчання, він став учителем початкових класів у селі Забаринці, де працював із простими сільськими дітьми, передаючи їм не лише знання, а й віру в цінність освіти та культури.
У 1922 році Федір Євтихейович починає літературну діяльність — його перші твори з’являються у пресі. А вже наступного року він вступає до Полтавського інституту народної освіти, продовжуючи поєднувати творчу діяльність з навчанням. У ці роки Злидень долучився до діяльності літературного об’єднання "Плуг", яке об’єднувало молодих авторів із сільського середовища та ставило перед собою мету оновлення української літератури в дусі народності й соціальної справедливості.
У 1930-х роках він працює літературним співробітником обласної газети "Більшовик Полтавщини", де активно друкує свої публіцистичні й художні твори. Незважаючи на участь у радянських інституціях, він не зраджував щирому бажанню писати про життя простого народу — його працю, мрії, труднощі. Чимало рукописів Злиденя залишилися неопублікованими, адже подальші події перекреслили його літературні плани.
17 березня 1938 року Федора Злиденя було заарештовано в межах масштабної хвилі сталінських репресій. Як і багато інших українських письменників того часу, він став жертвою безпідставного звинувачення та знищення інтелігенції. Майже всі його ненадруковані твори були знищені або безслідно зникли. Письменник помер у 1941 році в одному з радянських таборів, так і не дочекавшись визволення. Лише у 1956 році його посмертно реабілітували, визнавши несправедливість вироку.
Незважаючи на трагічну долю, ім’я Федора Злиденя збереглося в історії української літератури. Його творчий спадок, хоч і нечисленний, є свідченням щирої любові до рідного слова та народу. Окремими виданнями вийшли такі твори:
«Яри загомоніли» — прозовий твір, наповнений живими образами сільського життя, глибоким ліризмом і водночас соціальною чутливістю.
«Бригадир Ткач» — повість, що висвітлює складнощі радянської дійсності через призму морального вибору й людської гідності.
«Надія Яремченко» — розповідь про жінку, яка в складних умовах шукає світла й намагається зберегти людяність у світі, що змінюється.
Сьогодні ім’я Федора Злиденя повертається до українського читача як символ чистоти намірів і несправедливо перерваного голосу. Його життя нагадує нам, якою дорогою ціною часом дається право на творчість і слово.