Галина Журба (справжнє ім’я — Галина Маврикіївна Домбровська, у шлюбі — Нивінська) — українська письменниця, чия творчість охоплює період від початку XX століття до другої половини століття. Її життя та літературна діяльність відзначені глибоким патріотизмом, культурною самосвідомістю та прагненням зберегти українську ідентичність у складних історичних умовах.
Ранні роки та формування світогляду
Народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія поблизу села Соболівка (нині Теплицький район Вінницької області) у польській шляхетській родині. Батько, Маврикій Домбровський, був управителем маєтку Потоцьких, мати, Ізабелла Копистинська, походила з ополяченого українського роду. З дитинства Галина отримала домашню освіту, вивчаючи польську та французьку мови, граючи на фортепіано. Однак саме українська мова та культура стали для неї близькими, що згодом визначило її літературний шлях.
Початок літературної діяльності
Перші літературні спроби Журби припадають на початок XX століття. У 1909 році в Одесі вийшла її перша збірка оповідань "З життя", до якої увійшли твори "Солов'ї", "Черешні" та "Ясний день". Ця збірка отримала схвальні відгуки від літературних критиків, зокрема Івана Липи та Євгена Чикаленка.
У 1912 році Журба переїхала до Києва, де активно співпрацювала з журналом "Українська хата". Її оповідання "Коняка" було конфісковане цензурою, що свідчить про актуальність та гостроту тем, які вона порушувала. У 1919 році вийшла друга збірка оповідань "Похід життя", яка закріпила її позиції в українській літературі.
Життя в еміграції та подальша творчість
Після поразки визвольних змагань Журба емігрувала до Польщі, де опинилася в таборі для полонених українських вояків у Тарнові. Там вона написала сценічний етюд "Маланка", який вийшов друком у 1922 році. Згодом вона мешкала на Волині, де займалася просвітницькою діяльністю серед селян, а потім переїхала до Львова, продовжуючи літературну працю.
У 1933 році у Львові вийшла її повість "Зорі світ заповідають", яка отримала премію Товариства письменників і журналістів. Ця повість стала першою частиною епопеї "Хроніка одного села", продовженням якої були дві частини роману "Революція йде" (1937–1938). У 1943 році в Кракові вийшов роман "Доктор Качіоні", який викликав значний резонанс серед української еміграції.
Життя в США та пізня творчість
Після Другої світової війни Журба емігрувала до США, оселившись у Філадельфії. Тут вона жила в скромних умовах, але продовжувала писати. У 1955 році в Буенос-Айресі вийшла її автобіографічна повість "Далекий світ", яка згодом була перевидана в Нью-Йорку в 1978 році. У 1967 році в Нью-Йорку вийшов роман "Тодір Сокір", перша частина запланованої трилогії, яка залишилася незавершеною.
Журба також активно брала участь у діяльності Об'єднання українських письменників "Слово", сприяючи його організаційному та фінансовому становленню.
Спадщина та вшанування пам'яті
Галина Журба померла 9 квітня 1979 року у Філадельфії. Похована на цвинтарі Святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі, поряд з іншими видатними діячами української еміграції.
Її творчість, що охоплює оповідання, повісті, романи, драматичні твори та мемуари, є важливою частиною української літературної спадщини. Попри тривале перебування в еміграції, Журба зберегла глибоку прив'язаність до української культури та мови, що відображено в її творах.
У 2012 році на її батьківщині, в селі Соболівка, було відкрито пам'ятний знак на честь письменниці, що стало символом повернення її імені та творчості до українського культурного простору.
Галина Журба залишила по собі багату літературну спадщину, яка заслуговує на глибоке вивчення та популяризацію серед сучасних читачів.