Богдан Жолдак: життя на перехресті гумору, драми і слова
Богдан Олексійович Жолдак — український письменник, сценарист, телеведучий, викладач, постать багатогранна й безпосередньо пов’язана з культурним серцем Києва. Народився 13 лютого 1948 року в столиці України, у родині, де слово й творчість були не просто родинною традицією, а живим середовищем. Його батько — Олесь Жолдак — відомий пародист, майстер сатири й римованої іронії, мати — поетеса, яка писала ліричну, тонку й емоційну поезію. У такій атмосфері виростав майбутній літератор — у домі, де щоденними гостями були музика, сміх, влучне слово й тепла дружня бесіда.
Творча й інтелектуальна напруга цієї родини стала ґрунтом, з якого виросло багатоголосся самого Богдана Жолдака. Він вмів поєднувати драматизм із легкістю, гостру іронію з глибоким почуттям, сюжетну напругу з мовною грацією. Це відчувається як у його літературних текстах, так і в роботах для кіно, телебачення чи сцени.
Жолдак був яскравою постаттю не лише на літературному обрії — його знали як харизматичного ведучого телевізійних проєктів на УТ-1 та «1+1», а також як голос щотижневої радіопередачі на Першому каналі Національного радіо. Його манера — жива, емоційна, влучна — миттєво притягувала слухача й глядача. Проте за фасадом веселого оповідача стояв глибокий знавець культури, який відчував слово не лише як інструмент, а як енергію й відповідальність.
Кіно також стало важливою частиною його життя. На кіностудії «Рось» він працював над сценаріями, створюючи історії, що поєднували український колорит, динаміку, національну ідею і добру порцію самоіронії. Серед фільмів, до яких Жолдак написав сценарії, — Відьма, Козаки йдуть!, Іван і кобила, Дорога на Січ та інші. Його сценарії — це не просто фабули, а справжні драматургічні конструкції, наповнені українською мовною грою, жвавими персонажами, несподіваними поворотами. Ці фільми перегукуються з народним гумором і філософією українського села, але не чужі й модерному світосприйняттю.
У сфері освіти Жолдак також залишив слід — викладав сценарну майстерність на кінофакультеті Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Його лекції були не лише теоретичними — це були живі зустрічі з літературою, кіно й справжнім життям, де студент міг не просто слухати, а бачити творчу людину в дії.
У літературі Богдан Жолдак також був упізнаваний і шанований. Його твори виходили в численних українських літературних журналах і антологіях, а серед найвідоміших книжок — Гаряча Арктика, Гальманах, Капці, Топінамбур, сину та інші. Його проза — дотепна, ритмічна, місцями абсурдна, а іноді й зворушливо-болюча — вміла тонко зчитувати реальність і зводити на одному полі героїв, мову й подію так, що все набувало ознак живого, навіть коли йшлося про вигадане.
За свою літературну, кіносценарну й театральну діяльність він був неодноразово відзначений. Серед нагород — премія імені Богдана Хмельницького, премія імені Леоніда Череватенка, премія «Воїн світла». Це були визнання не лише його мистецького таланту, а й його участі у формуванні культурного простору незалежної України.
Символічно, що життя Богдана Жолдака обірвалося в той момент, коли він робив те, що любив — читав лекцію студентам. 31 жовтня 2018 року, після публічного виступу, він раптово пішов з життя — залишивши по собі не лише тексти, фільми, жарти й інтерв’ю, а цілісне враження про людину, яка прожила кожен день із вогнем у слові, світлом в очах і добрим гумором у серці.
Його постать — це уособлення того, як можна лишатися народним, глибоким і щирим митцем у складному, переломному світі. Він умів сміятися, коли всім було сумно, говорити про серйозне так, щоб тебе чули, і розповідати про Україну — весело, ніжно й без фальші.