Микола Костянтинович Зеров
(26 квітня 1890 — 3 листопада 1937)
Микола Зеров — одна з найяскравіших постатей українського культурного ренесансу 1920-х років. Його ім’я нерозривно пов’язане з високим неокласичним стилем у поезії, блискучою літературною критикою, глибоким історико-літературним аналізом та надзвичайною відданістю європейському культурному спадку. Зеров став символом незламності інтелектуальної честі й культурного спротиву в епоху, коли слово могло коштувати життя.
Народився майбутній поет, критик, перекладач і науковець у місті Зіньків на Полтавщині в родині вчителя Костянтина Зерова. Освіту здобував у гімназіях Охтирки та Києва, а згодом вступив до Київського університету, де обрав історико-філологічний факультет. Саме тут він сформувався як гуманітарій із широким світоглядом і тонким літературним смаком.
Після закінчення університету Зеров викладав у Златопільській гімназії, а з 1917 року — у Києві. У цей час в Україні вирувала революція, і разом із відкриттям українського культурного простору постала потреба в глибоких літературознавчих і культурологічних підходах. Зеров активно включився в цей процес — редагував журнал "Книгар", брав участь у виданнях, викладав літературу в університеті, працював в Академії наук.
Як літературознавець Зеров демонстрував рідкісну поєднаність академічної строгості з творчим підходом. У 1924 році вийшла його праця "Нове українське письменство", яка стала зразком системного підходу до літературного процесу. Його статті, рецензії та літературні портрети позначені високою культурою думки, глибоким знанням історії літератури, ерудицією й аналітичністю. Книжки "До джерел" (1926) та "Від Куліша до Винниченка" (1929) стали класикою української критики.
Проте найвищого мистецького злету Зеров досяг як поет і перекладач. Його збірка "Камена" (1924) стала віхою для української поезії, пропонуючи витончену класичну форму — передусім сонет — як гідну альтернативу революційній риторичній поетиці тогочасся. Зеров виступив із гаслом повернення до інтелектуальної поезії, до зв’язку з європейським літературним контекстом, особливо античністю.
Його переклади — з Горація, Овідія, Проперція, Вергілія — вирізнялися не лише точністю, а й високою художністю. Перекладена Зеровим антична поезія стала живою частиною української культури. І хоча офіційна критика часто закидала йому "книжність", "аристократизм", "відрив від народу", саме ця естетична позиція Зерова була насправді спробою зберегти національну культуру від вульгаризації, від політичного тиску і бездумної кон’юнктури.
Полеміст за натурою, Зеров із повагою і водночас сміливістю підтримав виступ ВАПЛІТЕ, ставши одним із небагатьох, хто не побоявся відверто виступити проти русифікації культурного простору України. Його інтелектуальна незалежність і моральна послідовність стали прикладом для багатьох молодших митців.
Зеров був учителем у найглибшому значенні цього слова. Його лекції в університеті стали легендою, а вплив на студентів — неоціненним. Він не мирився з неуцтвом, вимагав глибини й чесності, а головне — виховував у молоді почуття відповідальності за культуру як духовну територію нації.
Трагедія Зерова — не лише його особиста, а й символічна для цілого покоління. У 1935 році його заарештували і заслали на Соловки. Там, у жорстоких умовах табору, Зеров не зламався — працював, перекладав, писав нові сонети. У 1937 році, під час сталінського Великого терору, був розстріляний у карельському урочищі Сандармох. Йому було лише 47 років.
Попри спроби замовчати й витерти його ім’я з літературного поля, спадщина Миколи Зерова виявилася живучою. На еміграції виходили його збірки — "Sonnetarium" (1948), "Catalecton" (1951), "Corollarium" (1958) — які зберегли для української культури не лише поезію, а й духовну поставу великого майстра. Уже в наш час ім’я Зерова повернуто до пантеону української інтелектуальної еліти, а його твори — до академічного й читацького обігу.
Микола Зеров — це приклад того, як людина може стати символом епохи, її совістю і пророком. У часи розрухи й терору він обрав шлях культури, слова, краси й відповідальності. І цей вибір виявився вищим за обставини.