Микола Якович Зарудний
Микола Зарудний — український письменник, драматург, редактор і сценарист, чия творчість відіграла помітну роль у розвитку повоєнної української літератури й театру. Народився 20 серпня 1921 року в селі Оріховці, що нині входить до складу Сквирського району Київської області, в родині сільських учителів. Атмосфера інтелігентного, освіченого середовища з ранніх літ сприяла формуванню глибокого інтересу до слова, історії та культури.
У 1939 році вступив до Українського комуністичного інституту журналістики в Харкові, проте навчання перервала війна. У роки Другої світової війни Микола Якович перебував на фронті. Після початку воєнних дій евакуювався до Казахстану, де у 1942 році закінчив факультет журналістики Казахського університету в Алма-Аті.
Війну пройшов як учасник бойових дій. З 1948 року став членом Комуністичної партії. Повернувшись із фронту, продовжив працю у сфері журналістики — спершу у провінційних редакціях, а згодом — на більш відповідальних і помітних посадах у культурному житті республіки. В період з 1961 до 1963 року очолював Київську кіностудію художніх фільмів імені Олександра Довженка, що стала майданчиком для екранізації чималої частини його творчості.
Упродовж 1966–1969 років Микола Зарудний виконував обов’язки секретаря правління Спілки письменників України, а в 1981–1990 роках був активним членом правління Київської організації цієї ж спілки. Протягом життя він залишався вірним українському слову — як в художній літературі, так і в публіцистиці та сценарній роботі.
Перша поява на літературному горизонті відбулася ще у 1944 році. У перші повоєнні десятиліття його твори перебували під помітним впливом офіційної риторики і драматургії того часу — зокрема, творчості Олександра Корнійчука. Проте вже з другої половини 1950-х років Микола Зарудний почав формувати власний стиль, зосереджуючи увагу на конфліктах між високими ідеалами та прозаїчністю повсякдення. Такий підхід набув повноцінного втілення в комедії «Веселка» (1958), яка принесла автору перший значний успіх.
У наступні десятиліття драматургія Зарудного стала глибшою, філософською, із витонченішими сюжетами та конфліктами. До найвідоміших його п’єс належать «Мертвий бог» (1960), «Фортуна» (1964), «Рим, 17, до запитання» (1969), «Дороги, які ми вибираємо» (1971), «Пора жовтого листя» (1974), «Маестро, туш!» (1978), а також «Обочина» і «Регіон» (обидві 1981 року), «Бронзова фаза» (1985). Багато з цих творів порушують теми морального вибору, духовної кризи, зіткнення внутрішньої гідності з соціальними умовностями. Помітна частина п’єс Зарудного звертається до сільської тематики, зображаючи життя українського села з його трагізмом і поетикою.
Як прозаїк, Зарудний також залишив після себе вагомий спадок. Його перша повість «Мої земляки» побачила світ у 1950 році, а згодом вийшли збірка оповідань «Світло» (1961), романи «На білому світі» (1967), «Уран» (1970), «Гілея» (1973). Ці твори засвідчують пошук автором жанрових і стильових новацій, здатність глибоко й емоційно осмислювати новітню історію й сучасність.
Окремо слід згадати його діяльність як сценариста. За його сценаріями було знято чимало фільмів, серед яких художні стрічки «Веселка» (1959, режисер М. Літус), «Стежки-доріжки» (1963, режисери О. Борисов, А. Войтецький), «Тут нам жити» (1973, режисер А. Буковський), а також низка фільмів-спектаклів, створених на «Укртелефільмі»: «Чужий дім» (1968), «Рим, 17...» (1972), «Пора жовтого листя» (1974), «Вірність» (1977), «І відлетимо з вітрами» (1978), «Тил» (1979). Ці роботи засвідчили його майстерність у візуальному й діалогічному мисленні, здатність до сценарного драматизму.
Микола Зарудний помер 25 серпня 1991 року в Києві. Його могила стала місцем вшанування пам’яті одного з найпослідовніших і водночас самобутніх творців української постсталінської драматургії.
Його творчий спадок живе дотепер, нагадуючи про силу художнього слова, що здатне порушити найтонші струни людського сумління. Зарудний залишив по собі не лише літературні твори, а й приклад справжньої відданості професії, глибокого мислення й віри в моральну силу мистецтва.