Пилип-Полян (Юрик) Сергійович Юрик — український поет, сатирик, журналіст, перекладач, а також упорядник численних літературних та мистецьких видань, чия багатогранна творча спадщина охоплює кілька десятиліть активної роботи в українській культурі. Його творчість поєднує лірику, сатиру, гумор, фольклористику та авторські переклади, а власний життєвий шлях — приклад постійного руху вперед, пошуку, праці з людьми та для людей.
Народився Пилип Юрик 1 грудня 1956 року в селі Баландине Кам’янського району на Черкащині — краю з глибоким фольклорним корінням і щедрою поетичною традицією. Освіту здобував у кількох навчальних закладах: спочатку у Звенигородському сільськогосподарському технікумі, який закінчив у 1975 році, згодом у Дніпропетровському сільгоспінституті (1983), а пізніше — на відділенні журналістики Київської вищої партійної школи (1989). Така різнобічна освіта стала міцним підґрунтям для його подальшої діяльності — як у сільському господарстві, так і в журналістиці та літературі.
Трудовий шлях розпочав у сільській місцевості — обліковцем рільничої бригади, згодом агрономом, завідувачем виробничого відділку колгоспу. Але згодом його покликання виявилось у сфері слова. Працював журналістом у районній газеті селища Томаківка (Дніпропетровська область), в обласній молодіжній газеті «Прапор юності» (Дніпропетровськ), на обласному радіо в Запоріжжі, а також у міській газеті «Запорозька Січ». Останнє десятиліття перед пенсією був редактором відділу в обласному виданні «Запорізька правда», де його публікації завжди вирізнялись дотепом, гостротою й доброзичливим усміхом.
Перші літературні спроби Пилипа Юрика з’явилися у 1978 році — тоді його твори опублікували у районній газеті «Радянське життя». Згодом його ім’я дедалі частіше з’являється на шпальтах відомих газет і журналів: «Сільські вісті», «Голос України», «Літературна Україна», «Київська правда», а також у сатиричних та гумористичних виданнях — «Перець», «Вітчизна», «Дніпро», «Хортиця», «Всесміх» (Канада), «Вожык» (Білорусь), «Гаківниця», «Веселі вісті» та ін. Його тексти постійно з’являлися в альманахах «Веселий курінь», «Весела Січ», що свідчить про стабільний читацький інтерес і живу реакцію на його творчість.
У книжковому доробку Юрика — поезія, сатира, пісенні тексти, фольклорні розвідки, переклади. Серед його збірок:
«Пісня волі» (1993) — поетичний дебют, де прозвучала авторська громадянська та лірична нота;
«Даремний переляк» (1998), «П’ятнадцята премія» (2001), «Сповідь вовкодава» (2006), «Де ти вештаєшся?» (2014), «Осляче тріо» (2014), «Чхаю на Пу́пу» (2022) — книги сатири й гумору, в яких автор не боїться висміяти соціальні недуги, людську обмеженість чи чиновницьке лицемірство;
«Тільки Сталін на стіні» (2003, перевидання — 2017) — унікальна збірка фольклору епохи соціалізму, де зібрані й систематизовані народні вислови, пісеньки, анекдоти, що народжувались у відповідь на тоталітарну реальність;
«Поклик Святослава» (2014) — збірка лірики, у якій автор розкриває історичну тяглість українського духу;
«Сказання про стародавні минувшини руські» (2007) — переклад, який вимагає не тільки майстерності, а й глибокого знання контексту.
Окрему роль у творчому житті Пилипа Юрика відіграє його брат — художник Віктор Юрик, який трагічно загинув в автокатастрофі. Пилип не тільки зберіг пам’ять про нього, а й упорядкував художній альбом «Романтичний сюжет» (2013), а також створив онлайн-альбом «Зима-наречена» (2018), доповнений власними віршами.
Серед найновіших видань — збірка байок «Городні дебати» (2020), що в сатиричному ключі віддзеркалює сучасні реалії, політичні абсурди й повсякденну абсурдність життя.
Пилип Юрик — автор з яскравим голосом, з глибоким відчуттям часу, який уміє посміятися і з себе, і з епохи, але водночас — говорити щиро, по-людськи, з теплотою та сумом. Його твори — це дзеркало української душі, іноді смішної, іноді гіркої, але завжди живої.