Василь Лукич Юхимович — український поет, гуморист, перекладач, пісняр, публіцист, учасник війни, активний діяч культури й людина надзвичайної енергії, для якої слово було не просто засобом творчості, а способом жити, думати й залишати слід. Його ім’я знайоме не одному поколінню шанувальників української поезії та сатири, а книжки — це завжди живе поєднання душевної щирості, добродушного сміху й тонкої народної мудрості.
Народився Василь Юхимович 12 липня 1924 року в селі Сингаї, що на Житомирщині, у мальовничому Коростенському районі. Дитинство його минуло в традиційному українському селі, серед пісень, казок, обжинків і людської доброзичливості, які згодом стали ґрунтом для його поетичного світогляду. Юність митця була перервана війною. Він пройшов її, як і багато українців його покоління, з гідністю, мужністю і вогнем у серці. За участь у бойових діях Василь Юхимович був відзначений медалями та Почесними грамотами Президії Верховної Ради як України, так і Чуваської Республіки.
По завершенні війни він здобув вищу освіту у Вінницькому педагогічному інституті, де остаточно сформувався його літературний талант. Із 1956 року став членом Спілки письменників України — визнання, яке прийшло не лише за літературну продуктивність, а й за справжню любов до рідного слова.
Творчий доробок Василя Юхимовича надзвичайно багатий і різноманітний. Він — автор понад двадцяти поетичних книг, серед яких «Матері», «Не пройду стороннім», «З клекоту літ», «Вікно у світ», «Зоряна балада», «Чорно-білі листівки», «Юності цвіт», «Подорожники», «Ровесники гроз», «Кличу перепілку» та інші. У кожній із них — жива людська історія, щемливі спогади, віра в добро, увага до простої людини, її радості, болю, праці й щоденних турбот.
Окреме місце у його творчості займає гумористична поезія. Збірки «Який Яків — така й дяка», «Весілля з квитанцією», «Євангеліє від Лукича», «Виводок жарт-птиці», «Імена не дивина» стали справжньою розрадою для читачів у часи, коли гумор був не лише розвагою, а й засобом психологічного порятунку. Його іронія ніколи не була зневажливою — навпаки, вона була теплою, співчутливою, з добрим українським підтекстом.
Не менш важливу роль відіграє його діяльність у жанрі обрядової й народної поезії. Щедрівки у книжці «Щедрий вечір», весільні пісні у збірці «На Поділлі — весілля», пісенні тексти в збірках «Нагадую піснею», «Серпанкова земля» — усе це приклади збереження й оновлення української традиції. Він не просто відтворював автентичні фольклорні мотиви, а вкладав у них нову поетичну енергію, роблячи їх доступними й співзвучними сучасності.
Окрім того, Василь Юхимович багато працював у галузі художнього перекладу, завдяки чому українські читачі могли ознайомитися з творами інших літератур через його щире й образне слово.
Його літературні заслуги були гідно оцінені: Василь Юхимович став заслуженим працівником культури України, згодом — заслуженим діячем мистецтв України. Його також удостоєно престижних літературних відзнак, зокрема премії «Пам’ять» та премії імені Остапа Вишні — остання особливо значуща для поета-гумориста, адже єднає його ім’я з класиком української сатири.
Усе своє життя Василь Лукич Юхимович залишався вірним українському слову. Його поезія — як дзеркало народу, з відлунням пісні, жарту, суму й надії. Він належить до тих авторів, чиє слово легко запам’ятовується, бо йде не з літературної «манірності», а прямо з людського серця.