Леонід Аронович Юхвід — український письменник, драматург, сценарист, чиє ім’я нерозривно пов’язане з історією української сцени та кінематографа XX століття. Його творчість увібрала дух епохи — і драматичні її повороти, і легкий гумор, і віру в людину, здатну сміятись навіть у важкі часи. Особливу славу Юхвідові принесла п’єса «Весілля в Малинівці», яка стала основою для однієї з найвідоміших музичних комедій в історії радянського кіно.
Народився Леонід Юхвід 5 травня 1909 року в містечку Гуляйполе — нині Запорізька область — у родині юриста. Змалку виховувався в атмосфері, де слово мало вагу, а освіта вважалася важливою складовою людського розвитку. За фахом він був робітником друкарні, освіту здобував заочно, поєднуючи навчання з працею — характерна риса для цілеспрямованих людей тієї доби.
Уже в 1929 році починається його професійна діяльність — він працює в редакції газети «Червоний гірник» у Кривому Розі, де й почали з’являтися його перші оповідання, вірші, публіцистичні замальовки. Від 1933 року Леонід Юхвід переходить до літературної праці у Харкові, який на той час був потужним культурним центром українського Ренесансу.
Починаючи з 1936 року, у співавторстві з Михайлом Авахом, Юхвід пише лібрето до музичних комедій «Сорочинський ярмарок», «Майська ніч» та «Весілля в Малинівці» для Першої державної української музичної комедії. Саме остання п’єса стала справжнім культурним феноменом. Її сценічна версія була поставлена в 1938 році на сцені Київського театру оперети, а композитор Олексій Рябов створив до неї музику, яка згодом набула всенародної любові.
Юхвід був не тільки талановитим драматургом, а й мужньою людиною — у роки Другої світової війни служив у фронтовій пресі. Спершу редагував матеріали для радіостанції «Дніпро», а потім працював військовим кореспондентом. За бойову й журналістську службу був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня та кількома медалями.
Його літературна діяльність розпочалася ще в 1931 році, коли вийшла друком збірка оповідань «На життя». Вже наступного року з’явилася повість «Вибух». Протягом кількох десятиліть він створив низку п’єс і повістей, серед яких: «Ніч у червні» (1941), «Чудовий край» (1946), «Мишко Конюшенко» (1946), «Блакитна фортеця» (1949), «Вояка» (1953), «Комедії» (1954), «Маленькі комедії» (1958), «До побачення в травні» (1964), «Оля» (1967) та інші. Усі ці твори вирізняються живим діалогом, гумором і здатністю знаходити людяність навіть у складних обставинах.
На основі його п’єси «Весілля в Малинівці» було створено кілька версій: українська — з музикою Олексія Рябова, та російськомовна адаптація — композитора Бориса Александрова, яка вийшла 1937–1938 років. Але справжньою подією стало кіно: у 1967 році на кіностудії «Ленфільм» режисер Андрій Тутишкін зняв екранізацію оперети. Фільм одразу став феноменом — він очолив прокатний рейтинг 1967 року, а в загальному списку лідерів радянського кінопрокату (1940–1989) посів п’яте місце з рекордними 74,6 мільйонами глядачів.
Успіх «Весілля в Малинівці» пояснюється не лише веселою музикою й майстерною грою акторів, а й глибинною народністю самого твору, його корінням у ментальності українського села, у здатності просто й доброзичливо сміятися над безглуздими ситуаціями, зберігаючи при цьому гідність.
Леонід Аронович Юхвід до останніх днів залишався вірним своїй справі. Жив і працював у Харкові, де й пішов з життя. Його творчість — це яскраве свідчення того, що справжнє мистецтво народжується не лише з таланту, а й з глибокого розуміння людей, часу, культури, до якої ти належиш. Його п’єси й нині живуть на сцені, а «Весілля в Малинівці» продовжує смішити й зворушувати покоління глядачів.