Стефан Яворський (в миру Семен Іванович Яворський) - народився 1658 року в містечку Яворі поблизу Турки, що на сучасній Львівщині, у родині дрібномаєтного шляхтича. Ймовірно, коріння сім'ї сягало Наддніпрянщини, адже згодом рід Яворських оселився неподалік Ніжина, у селі Красилівка. Початкову освіту хлопець отримав, імовірно, у місцевій братській школі, де вивчив латинську і грецьку, проявив поетичний хист і рано захопився гуманітарними науками.
1673 року вступив до Києво-Могилянського колегіуму, де невдовзі став одним із найуспішніших учнів. Його талант і працьовитість привернули увагу ректора Варлаама Ясинського. З його благословення Яворський продовжив освіту у Львівському єзуїтському колегіумі, прийнявши перед цим уніатство. Згодом удосконалював філософські знання в Любліні, Познані та Вільно. Брав участь у численних диспутах, навчався у видатних філософів, уклав власний філософський курс. У Вільно став керівником "Конгрегації пресвятої Діви".
Втім, критика католицьких догм змусила його покинути уніатський світ. Повернувшись до Києва 1698 року, він зрікся уніатства, склав іспити перед професорами Колегіуму й отримав ступінь магістра вільних мистецтв, філософії й теології. Став викладачем поетики, писав орації та вірші, уклав курс філософії. Його знали як блискучого оратора та поета. Яворський познайомився з гетьманом Мазепою, писав панегірики його родичам, а також створив трактати з догматики та курс психології, спираючись на новітні європейські джерела.
У 1700 році, під час візиту до Москви, Яворський виголосив блискучу промову на похороні боярина Шеїна. Ця промова вразила Петра I, тож молодий ієромонах залишився у Москві, де став наставником і реформатором Слов'яно-греко-латинської академії. Він заснував при академії театр, реформував навчання за київським зразком і активно займався видавничою справою. Того ж року його висвячено на митрополита Рязанського і Муромського, а в 1702 році — на екзарха і місцеблюстителя патріаршого престолу.
Яворський вступив у тривале й непримиренне протистояння з Феофаном Прокоповичем — обидва мали різне бачення майбутнього церкви. У 1715 році він завершив свою головну працю "Камінь віри", де чітко обстоював православні догмати. У 1721 році його призначено головою Священного Синоду, але через хворобу не міг повноцінно виконувати обов'язки. Помер 24 листопада 1722 року, похований у Переяславі-Рязанському.
Стефан Яворський — один із найвидатніших мислителів доби українського бароко. Він створював оригінальні курси з філософії, логіки, психології, богослов’я, поєднуючи теологічну традицію зі здобутками європейської науки. Його лекції вирізнялись яскравим стилем, бароковою образністю та глибоким інтелектуальним змістом. Особливо вагомими були його погляди на логіку, яку він вважав фундаментальною наукою для системного мислення, незважаючи на осуд частини православного духовенства.
Яворський також розробив оригінальну натурфілософську концепцію, опираючись на спадщину Арістотеля, Коперника і Птоломея. У курсі психології викладав ідеї про душу як форму тіла, визначав три її види, аналізував функціонування організму в анатомо-фізіологічному ключі. Приділяв увагу геронтології, радячи дотримуватися поміркованого, усвідомленого способу життя. Водночас підкреслював важливість духовного розвитку та ролі знання в гармонійному житті.
Його поезія — втілення філософської глибини в бароковій формі. У вірші "Прощання з книгами" він прощається з улюбленими творами, залишаючи їх надійним, майбутнім поколінням — як мудрість, здобуту через самопожертву і працю.
Яворський залишив яскравий слід не лише як богослов, мислитель і викладач, а й як мужня, чесна особистість, що не побоялася виступити з критикою церковної та державної влади. Його постать — символ високого українського інтелекту доби, що не зрадив себе навіть перед лицем найвищої імперської сили.