Ярина Віктор Степанович (справжнє прізвище — Писаревський)
Віктор Степанович Ярина народився 1901 року в місті Краснограді на Харківщині в родині простого робітника — слюсаря. Саме ця приналежність до трудового середовища, щоденне зіткнення з реальністю робітничого життя згодом багато в чому визначили тональність і тематичне спрямування його творчості.
Після закінчення гімназії молодий Віктор розпочав трудову діяльність у радянських установах свого рідного міста, водночас занурюючись у нову суспільну дійсність, яка вимагала від молоді не лише фізичної праці, а й участі в побудові ідеологічного фронту. Із 1920 до 1924 року він служив у Червоній Армії — роки, які стали для нього школою гарту, а також джерелом тем і образів, що пізніше лягли в основу його літературних текстів. У ці ж роки він активно працює як журналіст, фіксуючи на папері реалії повоєнного часу.
Його перше оповідання під назвою «За червону краватку» побачило світ на сторінках журналу «Червоні квіти». Ця публікація стала своєрідним початком його письменницького шляху. Далі — участь у відомих тогочасних літературних виданнях: твори Ярини друкувалися у «Всесвіті», «Червоному шляху» та ряді інших популярних часописів, що охоплювали широкий читацький загал. Його проза відрізнялася свіжістю стилю, динамікою сюжету та живим відчуттям часу.
Віктор Ярина був також членом літературної організації «Плуг», що об’єднувала письменників, які черпали натхнення у сільському й робітничому середовищі, прагнучи правдиво відображати нову соціальну дійсність у своїх творах. Його літературна манера вписувалася в загальний стиль «плужан», але не губилася серед інших — у його прозі відчувалася власна інтонація, увага до людини як носія внутрішньої гідності та болю.
Окремими книгами вийшли збірки його оповідань: «Ледяні деталі», «Роси», «Вася-губернатор, чортова машина», а також «Збірка творів», яка стала своєрідним підсумком його короткої, але змістовної творчої дороги.
Життя Віктора Ярини обірвалося надто рано — у 1928 році. Він пішов із життя усього в 27 років, залишивши по собі тексти, що зберегли відлуння цілого покоління, його ідеалів, сумнівів і пошуків. Його ім’я не стало гучним у широкому сенсі, однак для української літератури 1920-х він залишився представником того пориву молодих, щирих і вразливих митців, які прагнули змінити світ не лише силою зброї, а й словом.