Якимчук Любов Василівна
Любов Якимчук — українська поетеса, прозаїк, сценаристка, публіцистка та громадська діячка, одна з найяскравіших представниць сучасної української літературної сцени. Її голос став знаковим у контексті війни на сході України, а творчість — емоційним і художнім свідченням епохи. Широке визнання авторка здобула завдяки поетичній збірці «Абрикоси Донбасу», яка поєднує глибоко особисті переживання з трагічними подіями, що змінили країну.
Народилася Любов Якимчук 19 листопада 1985 року в місті Первомайськ Луганської області. Вона зросла у родині, що цінувала освіту й культуру, що згодом знайшло відображення у її творчості. Навчання розпочала в Луганському обласному ліцеї при ЛНУ імені Тараса Шевченка, де сформувалися її перші літературні уподобання. Вищу освіту здобула на факультеті української філології Луганського національного університету, а згодом — у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» на маґістерській програмі «Теорія, історія літератури і компаративістика».
На початку своєї літературної кар’єри, у 2003–2008 роках, Якимчук була активною учасницею луганського літературного об'єднання «СТАН» — неформального творчого середовища, що гуртувало молодих митців сходу України. Її перша поетична збірка вийшла під назвою «, як МОДА» у 2009 році. Проте саме «Абрикоси Донбасу» (2015) стали її знаковим твором, який знайшов широкий відгук не лише в Україні, а й за її межами. На основі текстів цієї книги було створено однойменний музично-поетичний альбом, що поєднує слово і звук у новій формі переживання поезії.
Її поетичні тексти перекладені понад на 15 мов світу — англійську, німецьку, французьку, польську, шведську, чеську, словацьку, словенську, білоруську, литовську, болгарську, румунську, вірменську, іврит та інші. У 2010 році вона стала стипендіаткою програми «Gaude Polonia», яку проводить Міністерство культури Польщі для підтримки молодих талантів з Центрально-Східної Європи.
У 2015 році Якимчук увійшла до рейтингу «ТОП-100 найвпливовіших людей культури України» за версією журналу «Новое время». Того ж року через активну фазу бойових дій на Донбасі її родина — батьки та бабуся — була змушена покинути рідний Первомайськ і перебратися на Полтавщину.
У жовтні–листопаді 2016 року Любов здійснила тритижневе літературне турне Північною Америкою, читаючи свої вірші у престижних університетах — Колумбійському, Гарвардському, Пенсильванському, Альбертському, університеті Мак’Юена, а також у відомих культурних центрах Нью-Йорка, Філадельфії, Вашингтона, Торонто та Вінніпеґа. Її поезія отримала схвальні відгуки як від літературної критики, так і від широкої публіки, оскільки поєднувала високу художню майстерність з пульсом часу.
У 2008–2010 роках Якимчук працювала ведучою на Українському радіо. Вона активно друкується як журналістка — з 2011 року дописує до газети «День», з 2014 — до «Української правди», а також є авторкою текстів для видання «Культура і життя» та чеського «Українського журналу». У журналістиці її цікавлять теми культури, війни, ідентичності та пам’яті.
Не менш важливим аспектом її творчості є сценарна робота. У співавторстві з режисером Тарасом Томенком Любов написала сценарій до документального фільму «Будинок "Слово"» (2017), присвяченого поколінню письменників Розстріляного Відродження. У центрі сюжету — мешканці легендарного харківського будинку, де в 1930-х роках жили українські інтелектуали, знищені сталінським режимом. Цей фільм здобув високу оцінку критиків і глядачів та отримав українську національну премію «Золота дзиґа» як найкращий документальний фільм 2018 року.
Сьогодні Любов Якимчук — не просто літераторка, а інтелектуальний голос свого покоління. Вона відверта, глибока, смілива у висловлюваннях. Її тексти — це не лише мистецтво, а й документ доби, глибоко особисте осмислення втрати, війни, пам’яті й надії. Вона продовжує виступати з читаннями в Україні та за кордоном, бере участь у міжнародних фестивалях, навчає, пише нові книжки і сценарії, формуючи сучасний український культурний ландшафт.