Юрій Дмитрович Ячейкін — майстер української сатиричної й гумористичної прози, який умів тонко поєднувати фантастику з сатирою. Він народився в Свердловську (сьогодні Єкатеринбург) у родині сталеваря, але доля занесла його до Києва, де він вчився на журналіста в університеті імені Т. Шевченка. Після закінчення працював на «Арсеналі», а згодом — у редакціях «Вечірнього Києва», журналах «Перець», «Вітчизна» й «Дніпро» — усі вони стали майданчиками його сатиричних фейлетонів. Його тексти бували під кличками Бор. Карамішев, Ю. Сокалець, Я. Юрась та іншими — псевдоніми, яких він мав стільки, що не зміг пригадати всі сам –– «бо в номер ішло до семи фейлетонів» одночасно.
Залюблений у гумор ще зі студентських років, він разом із Василем Симоненком і Анатолієм Перепадею створив рукописний журнал «ПРАСКА» (УТГУМ), де з’явились його ранні фантастико-гумористичні новели. Перша офіційна публікація — гумореска «Чому батьки тікають у відпустку?» — з’явилась у 1959 році в журналі «Вітчизна», і з того часу він невпинно друкувався, випускаючи згодом низку збірок гумору. У 1967‑му став членом Спілки письменників України.
Його талант швидко проріс на світову арену: фантастична байка «Допотопна історія» (1966) була включена до югославської антології «Майстри світового гумору» (1968). А есе 1970 року «Терези сміху» стало справжнім дослідженням української гумористичної прози — особливо її фантастичних напрямків.
Ячейкін створив десятки книг для дітей і підлітків. Серед них — фантастико-гумористичні повісті «Мої і чужі Таємниці» (1967/1979/1989), «Народження Адама» (1968), «Мемуари пророка Самуїла» (1971), історично-пригодницькі «Гості з греків» (1986) і дилогія «Друге бажання королеви» (2004) та «Війна троянд» (2005). Та найвитонченішим вважав чотири повісті разом під назвою «Слідство веде прокуратор» (1989).
Разом із Петром Поплавським він витворив роман‑трилогію «Під кодовою назвою “Едельвейс”» (1979–1984), та кілька пригодницьких повістей: «Ніндзя Токуґави» (1991) і «Вантаж для горил» (1974).
Не лише слова, а й олівцем він зображав свої жарти: деякі карикатури і шаржі друкувалися в журналі «Перець». Його прозові та гумористичні твори перекладені понад двадцятьма мовами.
Особливим надбанням є цикл про капітана Небреха — «унікального українського космічного Мюнхгаузена». У фантастико-гумористичних повістях «Дивовижні пригоди капітана Небреха» (1965) та «Зоряні мандри капітана Небреха» (1969, 1973), герой — кепський на вигляд космічний капітан на одній нозі — подорожує галактикою та минулим, провокуючи неймовірні пригоди. За метафорою Ячейкіна — «Небреха — це козак‑характерник у Космосі». Він уособлював іронію над героями фантастики і дав поштовх новому жанру — українському «фантюмору».
Цьому циклу судилось жити понад п’ять десятиліть: у 2014‑му виповнилось рівно п’ятдесят років від першого виходу.
Ячейкін оселився на Русанівці в Києві, любив тварин і продовжував працювати, хоча в останні роки тяжко хворів і майже втратив зір. Він пішов у червні 2013 року.
Чим примітний Юрій Ячейкін?
Поєднання фантастики з гострим гумором. Він — один із перших в Україні, хто поєднав наукову фантастику з сатирою.
Капітан Небреха — його фірмовий виріб: космічний козак із патріотичним колоритом, що ввійшов у культурний код української дитячої фантастики.
Інтелектуальний гумор — він не лише жартував, а й аналізував жанр, як видно в його есе «Терези сміху».
Широка аудиторія — працював як для дорослих, так і для дітей, здобувши міжнародне визнання.
Юрій Ячейкін залишив по собі наснагу сміху, фантазії й тонкої сатири — унікальний приклад того, як можна через гумор розповісти про людські слабкості та побутові абсурди, не втрачаючи любові до читача.
Ключові твори:
«Дивовижні пригоди капітана Небреха» (1965)
«Зоряні мандри капітана Небреха» (1969, 1973)
«Слідство веде прокуратор» (1989)
«Терези сміху» (есе, 1970)
Дякую за увагу! Якщо цікаво — можу підібрати відео- або літературні добірки.