Олександр Григорович Височанський
Олександр Височанський — людина багатогранного таланту, яка все своє життя присвятила праці, творчості та любові до рідної землі. Народився він 9 грудня 1957 року у селі Антонівка Томашпільського району Вінницької області — у краю, де співуча природа споконвіку надихала на вірші й пісні.
Після закінчення сільської школи у 1977 році Олександр почав свій трудовий шлях у рідному краї, працюючи друкарем у Томашпільській районній друкарні. Багато років його руки торкалися свіжих сторінок, на яких оживало слово — спочатку чуже, а згодом і власне.
У 1980-х роках, після спеціального навчання в Києві, Височанський змінив напрям діяльності, ставши інженером протипожежних робіт. Від 1986 до 2000 року він очолював районне добровільне протипожежне товариство, опікуючись безпекою громади, водночас здобуваючи важливий життєвий досвід, який пізніше увійшов у його творчість.
У 2003–2007 роках Олександр Григорович працював кореспондентом районного радіо — професія, що ще більше зблизила його зі словом і людьми. Згодом остаточно обрав творчу дорогу, присвятивши себе літературі. Він був також активним громадським діячем, обирався депутатом Томашпільської районної ради, дбаючи про добробут рідної землі.
Справжньою пристрастю Височанського завжди була поезія. Друкувати свої твори він почав ще у 1978 році, і відтоді його вірші регулярно з’являлися на сторінках найпопулярніших журналів — "Перець", "Вус", "Дзвін", "Барвінок", "Пізнайко", "Мурзилка", "Малятко", "Хлібороб України". Його твори увійшли до близько двадцяти колективних збірок та численних публікацій у періодиці.
Як справжній майстер слова, Олександр працює в різних жанрах: ліричній поезії, сатирі, гуморі, а також створює вірші для дітей. Його поезія — щира, сповнена любові до життя, людей і природи.
Серед авторських збірок лірики:
"Не любить затінку душа" (1993) — прониклива збірка, де відчувається порив душі до світла;
"Солов'ї на калині" (1995) — вірші, що пахнуть квітучими садами рідного краю;
"Подих світанку" (2001) — про надію і відродження;
"Рятуй мене, Боже!" — глибока збірка молитовної поезії;
"Вінок сонетів Божої любові" (2008) — філософські роздуми у класичній формі;
"Летюча криниця" (2010) і "Поцілунок троянди" (2011) — збірки, що вражають витонченістю образів.
Окрему нішу в його творчості займає гумор і сатира:
"Йду з Томашполя й сміюся" (1991) — дотепний погляд на буденні клопоти;
"Триндирички" (2001) — веселі зарисовки з життя;
"Опозиційний комар" (2008) — колючі й кумедні мініатюри;
"Дідів заповіт" (2011) — фольклорний гумор у сучасному переосмисленні.
Не залишив він без уваги й найменших читачів. Для дітей Олександр Височанський створив справжні перлини:
"Муравлик Землю загубив" (1993);
"Впіймав струмочок місяця" (1996);
"Місяць коників пасе" (2000);
"Академіквус Мурло і Мурчик-Позіхай" (2003) — кумедні історії для маленьких дослідників;
"Книжечка нова про старі дива" (2016) — казковий світ народних див у новому прочитанні.
Творчість Олександра Височанського — це поєднання щирості, мудрості та доброго гумору. Його поезія допомагає бачити красу у повсякденному, вчить любити життя, дарує посмішку й надію.