Юрій Павлович Винничук
Юрій Винничук — одна з найяскравіших і найнеординарніших постатей сучасної української культури. Письменник, поет, перекладач, актор, журналіст, упорядник, містифікатор, знавець народного гумору й міфології, дослідник жіночої душі — усі ці грані творять цілісну особистість, яка зберігає незмінний авторитет і популярність серед українських читачів.
Народився Юрій Винничук 18 березня 1952 року у Станіславові (нині — Івано-Франківськ), місті, яке дало Україні чимало яскравих талантів. Освіту здобував у навчальному закладі, що сьогодні відомий як Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Сам Винничук з іронією зазначав, що в майбутньому університет перейменують на честь студента, який став символом спротиву під час сумнозвісного "яєчного замаху" на Януковича.
У 1974 році Винничук перебирається до Львова — міста, яке стає для нього другою домівкою. Тут він починає вивчати життя зсередини, працюючи у найрізноманітніших сферах: від вантажника і фарцовщика до художника-оформлювача. Цей період згодом дасть письменникові незамінний життєвий матеріал для його майбутніх книг.
У 1987 році Юрій Винничук організовує естрадну групу "Не журись!", що стала справжнім феноменом української сцени того часу. Для групи він писав сценарії та пісні, водночас виступаючи й сам. Після виходу з "Не журись!" у 1990 році разом із Стефком Оробцем створив театральне кабаре "Кабарет Юрця і Стефця", яке теж мало неабиякий успіх.
Від 1991 до 1994 року Винничук працює завідувачем відділу у популярній газеті "Post-Поступ". У 1996 році запускає власне видання — газету "Гульвіса", яка проіснувала до 1998 року. У грудні 1997-го повертається до відновленої газети "Поступ", де починає вести легендарну сторінку Юзя Обсерватора. Його сатиричні замітки змусили письменника пережити дванадцять судових процесів, що лише додало йому популярності.
Як літератор Юрій Винничук проявив себе у багатьох жанрах. Його поетична збірка "Відображення" (1990) і прозаїчна збірка "Спалах" (1990) стали першими кроками на літературній ниві. Згодом виходять знакові книги: "Вікна застиглого часу" (2001), "Місце для Дракона" (2002, 2004), повісті "Ласкаво просимо в Щуроград" (1992), "Діви ночі" (1992, 1995, 2003), "Житіє гаремноє" (1996, 1999, 2002), романи "Мальва Ланда" (2003, 2004) та "Весняні ігри в осінніх садах" (2006).
Окрему сторінку у творчості Винничука складає краєзнавча література: "Легенди Львова" (шість видань з 1999 по 2004 рік), "Кнайпи Львова" (чотири видання 2000–2004 років), "Таємниці львівської кави" (2001, 2003, 2004). Він також є автором унікальної "Книги бестій" (2003) — міфологічної енциклопедії, що розкриває світ фантастичних створінь.
Як упорядник антологій Юрій Винничук зробив значний внесок у популяризацію української літературної спадщини: антологія української фантастики ХІХ століття "Огненний змій" (1989), "Срібна книга казок" (1993), збірка "Чорт зна що" (2004) та серії "Юрій Винничук презентує", "Казкова скарбниця", "Fest-проза".
Твори Винничука перекладено англійською, французькою, німецькою, польською, хорватською, сербською, японською, а також іншими мовами. Його книги читають у Англії, США, Канаді, Аргентині, Чехії, Білорусі, Росії.
За мотивами його казок було створено два мультфільми. Сам письменник також є автором чудової дитячої книжки "Історія поросятка" (2005), яка полонила серця маленьких читачів.
Юрій Винничук — це людина-оркестр, яка вміє захопити і розсмішити, розчулити і змусити задуматися. Його талант — у вмінні розповідати історії, у відчутті ритму часу і у справжній любові до рідного слова.