Олекса Воропай: дослідник народної душі й спадщини
Олекса Іванович Воропай народився 10 жовтня 1913 року в Одесі в родині Івана Захаровича Воропаєва, старшого унтер-офіцера царської армії, звільненого в запас, та його дружини Олени Остапівни. Його батько походив із селян Петропавловської волості Самарської губернії — території, яку в народі знали як Жовтий Клин, частину української етнічної колонізації.
Життя родини ускладнилося з приходом радянської влади: 1917 року батько емігрував, а сім’я залишилася в Україні під статусом "неблагонадійної". Мати, намагаючись забезпечити дітей, переїхала з ними у своє рідне село Надлук, де й минули дитячі та юнацькі роки Олекси.
Попри непрості умови, він прагнув до освіти. У 1933 році закінчив сільськогосподарський технікум і розпочав трудову діяльність агрономом на Вінниччині. Згодом вступив до Уманського сільськогосподарського інституту, проте через політичні обставини був виключений ще на першому курсі.
Із 1937 року Воропай почав серйозно займатися збором етнографічних та фольклорних матеріалів, відчуваючи глибоку потребу зберегти багатство української народної культури. У 1938 році він успішно закінчив Московську аграрну академію.
У роки Другої світової війни навчався на філологічному факультеті Одеського університету (1940–1941), однак воєнні події змусили залишити навчання. 1944 року разом із дружиною, з роду Бондаренків, емігрував до Західної Європи. Подружжя мешкало в таборах для переміщених осіб у містах Авґсбурґ та Гальденбург у Німеччині.
Саме тоді, 1944 року, побачили світ його перші статті в українських емігрантських виданнях "Дозвілля" та "Український вісник". Шлях у науку він продовжив в Українському вільному університеті, до якого вступив у 1946 році.
1948 року родина переїхала до Великої Британії. Спершу Олекса працював на текстильній фабриці в містечку Олдем, однак уже з 1949 року оселився в Лондоні, де почав працювати в бібліотеці Британського музею — одному з найбільших культурних центрів світу.
Невтомна праця і постійне самоосвіта принесли плоди: у 1957 році він отримав звання доктора слов'янської етнології. Згодом захистив і дисертацію, здобувши ступінь доктора природничих наук у 1961 році.
Як науковець, Воропай був надзвичайно активним: він редагував журнал "Українська Думка", активно друкувався у часописі "Визвольний шлях", що став головним інтелектуальним майданчиком української еміграції.
Його кар'єра тривала й надалі: Олекса Воропай працював старшим науковим співробітником слов'янського відділу Науково-технічної бібліотеки Великої Британії, зосередившись на дослідженні слов'янських культур, мов і традицій. Він продовжував займатися науковою роботою навіть після виходу на пенсію, зберігаючи живий інтерес до досліджень до кінця життя.
Олекса Воропай помер у Лондоні в 1989 році, залишивши вагомий внесок у вивчення й збереження української етнокультурної спадщини.
Його життя — приклад незламної волі, відданості рідному народові й культурі, якою він безупинно жив, перебуваючи далеко від рідної землі.