Платон Воронько: поет життя, мужності й дитячої мрії
Платон Микитович Воронько народився 1 грудня 1913 року в селі Чернеччина, неподалік Охтирки на Сумщині, в простій селянській родині. Його дитинство минуло в охтирському дитячому містечку-інтернаті, де він змалку привчився до праці та самостійності. Біографія Воронька — це яскравий приклад народної біографії, що розгорталася в ритмі великих змін і змагань за нову долю.
У період перших п’ятирічок Платон навчався в Харківському автошляховому інституті, після закінчення якого його доля закинула до Таджикистану, де він працював за фахом. У 1935 році його призвали до лав Червоної Армії. Відслуживши строкову службу, Воронько повернувся на Сумщину, де певний час працював учителем. Водночас у душі зріло покликання до літератури.
У 1937 році він вступив до Літературного інституту імені О. М. Горького, проте навчання довелося перервати: у 1939 році добровольцем вирушив на фінський фронт. Далі — знову війна: із перших днів Великої Вітчизняної війни Воронько пішов на фронт, а в 1943-му закінчив курси підривників і приєднався до партизанського з'єднання під командуванням Сидора Ковпака.
Навіть на війні Платон не полишав літературної праці. Його перші вірші народжувалися в окопах, у лісах, під час переходів. Деякі з них стали піснями, що піднімали бойовий дух.
У 1944 році вийшла його перша збірка — "Карпатський рейд", в якій відчувається вплив народної пісні, живий відгук бойових буднів. Великим успіхом користувався вірш "Я той, що греблі рве", написаний невдовзі після війни і став справжньою народною піснею.
До кінця 1950-х років Воронько опублікував низку збірок: "Весняний грім", "Великий світ", "Славен мир", "Від Москви до Карпат", "Моя Москва", "Обов'язок", "Моя Гуцульщина", "Драгі другарі" — і цим лише заклав міцний фундамент для подальшої великої творчої кар'єри.
Поет ніколи не стояв осторонь суспільного життя: його вірші відображали життєві маршрути, подорожі країнами Європи, участь у міжнародних конференціях, зустрічі з побратимами у Болгарії, Чехословаччині, Польщі.
У творчості Платона Воронька органічно поєднувалися патріотична тема та інтимна лірика. Його вірші "Мені приснилась та білява", "Зустріч", "Я не шукав кохання" стали віддзеркаленням тонких людських почуттів. Його поеми "Безсмертя", "Ярославна", автобіографічна "За всі літа розлуки", епічна "Стояни" стали важливими віхами української поетичної епопеї.
З 1960-х років поет активно видає нові книжки: "Мирний неспокій", "Коли я в Київ повертаюсь", "Скресання", "Повінь", "Здвиг-земля", "Узьмінь", "Совість пам'яті". Кожна з них не тільки відзначалася тематичною різноманітністю, а й вражала глибиною емоційного переживання.
Воронько був також одним із найулюбленіших українських дитячих письменників. Його казки, вірші, драматичні поеми для дітей ("Казка про Чугайстра", "Всім по сім", "Сніжна зіронька горить") знайшли широку читацьку аудиторію.
За свою багатогранну літературну діяльність Платон Воронько був неодноразово нагороджений: Державна премія СРСР (1951), Шевченківська премія (1972), Премія Ленінського комсомолу України імені Миколи Островського (1962), літературна премія імені Лесі Українки (1976).
Його активна громадська позиція була високо оцінена: Платон Воронько обирався депутатом Верховної Ради УРСР десятого та одинадцятого скликань.
На творчому шляху Платона Воронька завжди відчувалася глибока любов до України, її народу, її історії. Його поезія й сьогодні звучить живо і натхненно, відкриваючи новим поколінням прості істини про дружбу, любов, боротьбу і честь.