Микола Вороний: поет, театрознавець, шукач краси
Микола Кіндратович Вороний народився 6 грудня 1871 року на Катеринославщині (сьогодні — Дніпропетровщина), у родині ремісника. Його життя від початку було позначене великим духом боротьби і прагненням до знань: батько, Кіндрат Петрович, був нащадком колишніх кріпаків, а мати, Олександра Дмитрівна Колачинська, походила з роду визначного діяча освіти, ректора Київської академії Петра Колачинського.
Освіту Микола здобував у Харківському реальному училищі, а згодом — у Ростовському. Однак раннє захоплення ідеями народників, поширення забороненої літератури призвели до виключення його з навчального закладу та трьох років поліцейського нагляду. Заборона на вступ до вищих навчальних закладів Російської імперії змусила юнака продовжити освіту за кордоном — у Відні та Львові.
Саме у Львові відбулася доленосна зустріч Миколи Вороного з Іваном Франком, який справив величезний вплив на формування його літературних і суспільних поглядів. Вороний працював у Науковому товаристві імені Шевченка, був бібліотекарем, коректором, а також режисером українського театру товариства "Руська бесіда". Він активно співпрацював із "Життє і слово", допомагав Франкові у виданні газет "Громадський голос" і "Радикал", певний час був редактором журналу "Зоря".
На зламі століть Микола Вороний повернувся до України, де приєднався до театрального руху. Він працював актором у славетних трупах М. Кропивницького, П. Саксаганського та О. Васильєва. У 1901 році полишив сцену й присвятив себе педагогічній і театрознавчій діяльності в Єкатеринодарі, Харкові, Одесі, Чернігові, а згодом у Києві, де викладав у театральній школі при театрі Миколи Садовського.
Жовтневу революцію Вороний сприйняв з глибоким неприйняттям. У 1920 році емігрував — спочатку до Варшави, а згодом до Львова, де викладав у драматичній школі при Музичному інституті імені Миколи Лисенка. Тут він долучився до кола видатних польських письменників Юліана Тувіма та Леопольда Стаффа.
До України Микола Вороний повернувся 1926 року, де продовжив працювати на ниві театрознавства і педагогіки.
Його поетичний шлях почався ще в роки навчання. Перші вірші побачили світ у 1893 році. Публікувався у провідних українських часописах: "Зоря", "Літературно-науковий вістник", "Рада", "Сяйво", а також в альманахах "Акорди", "Українська муза", "Дубове листя", "На вічну пам’ять Котляревському".
1901 року Микола Вороний виступив з програмною статтею в "Літературно-науковому вістнику", де закликав творити нову українську літературу, яка б відповідала духу європейської модерної культури. Альманах "З-над хмар і долин" (1903) став втіленням цієї ідеї.
Його поетичні збірки — "Ліричні поезії" (1911) і "В сяйві мрій" (1913) — розкривають поета як глибокого естета, філософа, що прагнув поєднати народну стихію з високими ідеалами світової культури. Вороний одним із перших в українській літературі ввів тему міста, космосу, філософських роздумів про самотність і людське призначення. Його поезія вражала різноманітністю строфіки, метричних експериментів, музикальністю та проникливою образністю.
Вороний був не тільки поетом. Його праці з мистецтвознавства і театрознавства ("Театральне мистецтво й український театр", "Режисер", "Михайло Щепкін") внесли вагомий вклад у розвиток української сцени. Він активно перекладав твори світової класики, популяризуючи серед українців творчість зарубіжних письменників.
На жаль, доля поета була трагічною. У 1934 році його заарештували за звинуваченням у націоналізмі, і 7 червня 1938 року він був розстріляний. Архів Миколи Вороного нині зберігається в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
Про Миколу Вороного Іван Франко сказав би, що це "голос нової доби" — людина, яка втілювала в собі прагнення до краси, гідності й свободи українського духу.