Микола Воробйов: поет медитативної вишуканості
Микола Панасович Воробйов народився 12 жовтня 1941 року в мальовничому селі Мельниківка, що на Черкащині. З ранніх літ він був занурений у стихію природи, тишу полів і лісів, що згодом так органічно проросте в його поетичній мові. Свою освіту здобував у Київському університеті імені Тараса Шевченка, де на філософському факультеті отримав глибоке розуміння не лише гуманітарних дисциплін, а й сенсів буття, що пізніше визначить тональність його творчості.
Член Спілки письменників України з 1987 року, Воробйов став однією з найвиразніших постатей українського літературного андеґраунду 1970-х років. Його вважають одним із засновників відомої "Київської школи поезії" — літературного угруповання, що вирізнялося естетичним максималізмом і потягом до глибинної форми.
Проте шлях до визнання був непростим. Двадцять років вимушеного мовчання й обмежень з боку радянської цензури змусили поета відкласти свої твори "в шухляду". Лише в середині 1980-х він отримав можливість повернутися до широкого читача.
Перша збірка "Пригадай на дорогу мені" вийшла у 1985 році й відразу засвідчила народження майстра. Наступними роками з'являються "Місяць шипшини" (1986), "Ожина обрію" (1988), "Прогулянка одинцем" (1990), "Верховний голос" (1991). Саме за останню поет отримав премію імені Павла Тичини у 1992 році. Далі були "Іскри в слідах" (1993) — книга, що принесла премію "Благовіст", "Човен" (1999), "Срібна рука" (2000) та "Слуга півонії" (2004), за яку Воробйов був удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка у 2005 році.
Творчість Миколи Воробйова витончено тяжіє до медитативно-образного письма. У його віршах часто відчувається вплив японської школи хайку та китайської поетики епохи Тан: стислість, символічність, яскраві візуальні образи і глибока філософська насиченість. Його поетика щедро засіяна кольоровими переливами, сміливими парадоксами і вишуканими відтінками емоцій — рисами, характерними для раннього модернізму доби art nouveau.
У стилі Воробйова відчувається прагнення до глибинного пізнання реальності, яке межує з естетичною потребою неігрового модернізму. Його вплив на українську літературу важко переоцінити — саме на основі його пошуків виростають нові течії й покоління: Віктор Герасим’юк, Ярослав Довган та учасники "Нової деґенерації".
Поетичні твори Миколи Воробйова перекладено багатьма мовами світу: англійською, німецькою, португальською, польською, сербсько-хорватською, румунською, грузинською та російською, що є свідченням їхньої універсальної художньої цінності.
Сьогодні Микола Воробйов продовжує жити і працювати у Києві, залишається вірним собі та своїй поетичній правді — мовчазній і прекрасній, як легкий подих осіннього вітру серед степів його рідної Черкащини.