Сидір Іванович Воробкевич: багатогранний майстер українського слова і мелодії
Сидір Воробкевич (1836–1903) залишив глибокий слід в історії української культури як письменник, композитор, священик, педагог і художник. Він народився 5 травня 1836 року в місті Чернівці в сім’ї священика і викладача богослов'я Івана Воробкевича, що працював у місцевій гімназії. Мати Сидора померла дуже рано, коли хлопчикові було лише чотири роки. Через кілька років він втратив і батька. Сидір та його брат Григорій залишилися сиротами й були виховані в родині дядька, отця Михайла Воробкевича, в містечку Кіцмань.
Тепло бабусиних казок, народних пісень і переказів стало для юного Сидора першою школою національної свідомості та любові до рідної мови. Саме тут, у родинному затишку, визрівали ті зерна, що пізніше проросли у творчості Воробкевича.
Освіту він здобував у Чернівецькій гімназії та духовній семінарії, яку закінчив у 1861 році. Перші поетичні спроби і музичні композиції з'явилися ще в гімназійні роки. Після завершення навчання став священиком на Буковині, де глибоко вивчав народний побут і фольклор.
Сидір не обмежувався лише духовною діяльністю: прагнення до глибшого мистецького самовираження привело його до приватних занять із професором Віденської консерваторії Ф.Кренном. У 1868 році він успішно склав іспити на звання викладача співу і хорового диригента.
Від 1867 року Воробкевич викладав співи у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а згодом — на богословському факультеті новоствореного Чернівецького університету. Його педагогічна праця тісно перепліталася з мистецькою: він укладав пісенники для шкіл, писав посібники з музики та активно залучав молодь до співу і творчості.
Творчість і громадська діяльність
Свою літературну діяльність Сидір Воробкевич розпочав 1863 року в збірнику "Галичанин", де були опубліковані перші п’ять його віршів під назвою "Думки з Буковини". Його поетичний талант швидко набув розголосу, а у 1877 році побачив світ перший буковинський альманах "Руська хата", упорядником якого став Воробкевич.
Активний і в громадському житті, він був співзасновником журналу "Буковинськая зоря", очолював "Руське літературне товариство" та студентське об'єднання "Союз". Працював трьома мовами — українською, німецькою та румунською.
Літературний доробок Воробкевича вражає багатством тем: історичні події ("Турецькі бранці", "Нечай", "Петро Сагайдачний"), соціальні проблеми ("Рекрути", "Панська пімства") і навіть життя робітничого класу ("Блудний син"). Його драми, поеми й оповідання дихають щирістю, глибокою любов'ю до народу та рідної землі.
Найяскравіше талант митця розкрився у ліричній поезії, яка відзначається ніжністю, музичністю і глибиною емоцій. Його вірш "Мово рідна, слово рідне" став справжнім символом любові до української мови, а пісня на ці рядки увійшла до скарбниці національної культури.
Окрема сторінка творчості Воробкевича — його музична діяльність. Він писав музику на вірші Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Івана Франка, Васіле Александрі та Міхая Емінеску, створював хори, романси, оперети, твори для дітей. Його композиторські роботи мали значний вплив на розвиток української національної музики.
Останні роки і спадщина
В останні роки життя Сидір Воробкевич активно займався просвітницькою діяльністю, писав нариси, публіцистику, досліджував історію музики. Його твори перекладено багатьма європейськими мовами, а поезія надихала нові покоління митців.
Помер великий митець 19 вересня 1903 року в рідних Чернівцях. За словами Івана Франка, Сидір Воробкевич був одним із "перших жайворонків нової весни нашого народного відродження".
Його спадщина — це не просто культурна пам’ять. Це живе джерело українського духу, щирості й краси, яке і сьогодні залишається актуальним і надихає тих, хто шукає себе у слові, пісні й мистецтві.