Святослав Іванович Вакарчук: шлях лідера, митця і громадянина
Святослав Вакарчук народився 14 травня 1975 року в Мукачеві в інтелігентній родині. Його батько — Іван Вакарчук, знаний український фізик, майбутній міністр освіти та науки України й багаторічний ректор Львівського державного університету. Саме у Львові, в місті з глибокими історичними та культурними традиціями, пройшли дитинство і юність Святослава.
Навчання у Львівській школі №4 (нині Львівська лінгвістична гімназія) стало фундаментом для його багатогранної особистості: хлопець закінчив школу зі срібною медаллю, демонструючи неабиякі здібності до мов та гуманітарних наук. Окрім загальної освіти, Святослав два роки опановував гру на скрипці, а паралельно самостійно вчився грати на баяні. Його захоплення мистецтвом уже тоді доповнювали участь у КВН, створення шкільного театру і любов до баскетболу.
У 1990 році Святослав вирушив за обміном до Канади, де отримав справжнє натхнення від західної музичної культури, привізши додому колекцію рок-касет, що суттєво вплинула на його подальшу музичну кар'єру.
З 1991 по 1996 рік Вакарчук навчався на фізичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, спеціалізуючись на теоретичній фізиці. Здобувши першу вищу освіту, він також отримав другу — за спеціальністю економіст-міжнародник. Паралельно з навчанням Святослав опанував англійську, польську та російську мови, що згодом значно розширило його можливості як митця і публічної особи.
У 1994 році відбувся поворотний момент: він приєднався до гурту "Клан тиші", який згодом змінив назву на "Океан Ельзи". Святослав став не тільки вокалістом, а й автором більшості пісень і музики, та головною рушійною силою колективу. 1998 року гурт переїхав до Києва, де записав свій дебютний альбом "Там, де нас нема", що відкрив "Океану Ельзи" шлях до всеукраїнської слави.
Після 2004 року склад гурту змінився, однак це тільки загартувало Святослава як творчого лідера. Він продовжив писати пісні, серед яких — знакова композиція "Дякую", присвячена його колишнім колегам. Новий альбом "Ґлорія" (2005) став доказом життєздатності оновленого "Океану Ельзи".
Визнання не забарилося: у 2005 році Святослав Вакарчук здобув титул "Найкрасивішого українця" за версією журналу "Viva!".
Протягом наступних років артист реалізовував себе в різноманітних проєктах. У 2008 році він презентував джазово-експериментальний альбом "Вночі", у 2011-му — проєкт "Брюссель", що відкрив його з нової музичної сторони. У 2016 році світ побачив альбом "Без меж", після якого гурт вирушив у масштабний світовий тур.
Паралельно Святослав продовжував займатися наукою: у 2009 році він захистив дисертацію з фізико-математичних наук на тему "Суперсиметрія електрона в магнітному полі", що стало визначною подією навіть у його насиченому житті.
Постійно залишаючись активним громадянином, Вакарчук долучався до ініціатив національної пам'яті. З 2017 року став членом Наглядової ради Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр".
У 2021 році Святослав випустив свій третій сольний проєкт "Оранжерея", зібравши навколо себе чудових музикантів і знову подарувавши слухачам нову палітру звучання.
З початком повномасштабного російського вторгнення у 2022 році він одним із перших уклав контракт із Збройними силами України та отримав звання лейтенанта. Святослав був направлений до Львівської військово-цивільної адміністрації, де активно допомагає країні в її боротьбі за свободу.
Нагороди та визнання:
Орден Свободи (2016) за вагомий внесок у розвиток держави й культури.
Заслужений артист України (2005).
Лавреат Премії імені Василя Стуса (2014) за громадянську позицію й вклад у мистецтво.
Почесний громадянин Львова (2015) та Києва (2015).
Святослав Вакарчук — приклад сучасного українця, який вміє поєднувати талант, науку, громадянську відповідальність і вірність рідній землі.