Іван Миколайович Вагилевич: життєвий і творчий шлях
Іван Миколайович Вагилевич народився 2 вересня 1811 року в селі Горішній Ясенів, що нині належить до Калуського району Івано-Франківської області. Походив із родини священика, що, без сумніву, визначило його перші кроки на освітянському шляху. Навчання розпочав у нормальній школі в Бучачі, а продовжив у гімназії міста Станіславова (тепер Івано-Франківськ). Саме в ті роки в юного Івана пробудилася цікавість до культури рідного народу.
У 1830 році він вступає до Львівського університету, де знайомиться з Маркіяном Шашкевичем. Це знайомство стало початком глибокої дружби і спільної праці на ниві українського національного відродження. Разом із Шашкевичем та Яковом Головацьким він увійшов до гуртка, який згодом дістав назву "Руська трійця". Вагилевич із захопленням поринув у вивчення етнографії, історії, археології. Він активно листувався з видатними слов'янськими вченими того часу — Павлом Шафариком, Михайлом Погодіним, Осипом Бодянським, Ізмаїлом Срезневським та іншими.
Свій перший творчий досвід Іван Вагилевич оприлюднив у легендарній збірці "Русалка Дністровая", надрукувавши там і наукові розвідки, і художні твори. Втім, ця діяльність не залишилася непоміченою владою: як і його товариші з "Трійці", Вагилевич опинився під наглядом поліції. Після закінчення університету у 1838 році він залишився без роботи, що серйозно ускладнило його становище.
Не маючи змоги здобути посаду в Галичині, Вагилевич намагався знайти можливості в Російській імперії — звертався з проханнями про викладацькі посади в Києві або Харкові, однак успіху це не принесло.
З 1846 по 1848 рік Іван працював священиком у селі Нестаничі Золочівського округу. Однак, прагнучи активнішої громадської діяльності, у революційному 1848 році полишає церковну службу й очолює редакцію "Дневника руського" — першої української газети в Галичині. Видання проіснувало недовго, а сам Вагилевич, позбавлений прихильності духовенства, залишився без парафії та засобів до існування.
У 1851 році йому вдалося знайти роботу в бібліотеці Оссолінських у Львові. Проте вже через дев'ять місяців його звільнили через "нестійкість релігійних переконань", що лише поглибило його матеріальні труднощі. Майже десять років родина Вагилевичів виживала завдяки випадковим заробіткам.
Відчуваючи постійний тиск австрійської влади, польської шляхти й уніатського духовенства, Іван Миколайович відійшов від активної участі в українському літературному процесі. З 1838 року і до самої смерті він переважно присвячував себе науковій праці. Його дослідження у галузі етнографії, фольклористики та історії друкувались у престижних чеських і польських виданнях: "Часопис чеського музею", "Варшавська бібліотека", "Бібліотека Оссолінських", "Родинне коло" та інших.
Попри важке життя, численні втрати й переслідування, Іван Вагилевич залишив вагому наукову спадщину. На жаль, значна її частина досі залишається незібраною й належним чином не дослідженою.
Помер Іван Вагилевич 10 червня 1866 року, залишивши по собі слід не лише в історії української культури, але й у серцях тих, хто прагнув справжнього національного відродження. У своїх творах він часто підписувався псевдонімами: Вагилевич Далибор, Волк Заклика.