Умеров Ервін Османович (1938–2007) — відомий кримськотатарський письменник, автор численних оповідань та книг, що в своїй творчості відобразив важливі моменти історії свого народу, зокрема трагічну долю депортації. Його життя було тісно пов'язане з боротьбою за права кримських татар, і він багато років віддавав себе літературній діяльності, намагаючись висловити через слово біль і страждання свого народу.
Народився Ервін Османович 1938 року в селі Яни-Сала Жовтневого району Кримської АРСР, що нині входить до складу Красногвардійського району. Батьки його були службовцями: батько працював у школі, а мати — вчителькою. Його дитинство було сповнене перших важливих уроків життя, але велика трагедія, яка сталася у 1944 році, змінила хід його долі. Як і всі кримські татари, його родину депортували до Середньої Азії. Втрата рідної землі, відрив від своїх коренів залишили глибокий відбиток на творчості майбутнього письменника.
Після депортації Ервін ріс у маленькому узбецькому селі Паласан, де його родина знайшла притулок. Там він завершив свою школу, а згодом навчався в Ташкенті. В молодості працював на різних посадах, починаючи від слюсаря на заводі і закінчуючи інспектором статистичного управління. Однак письменницька кар'єра його тягнула з самого початку. І вже в 1959 році, його перше серйозне оповідання з'явилося в збірці кримськотатарських письменників "Дні нашого життя".
У 1960-х роках, через трагічні спогади про депортацію, Умеров пише ряд оповідань, які на той момент не могли бути опубліковані в пресі через цензуру, але розповсюджувалися в рукописному варіанті серед "підпільних" читачів. Оповідання "Самотність", "Чорні поїзда", "Дозвіл" були найбільш знаковими творами того періоду, що відображали глибокий біль і страждання народу.
У 2002 році видавництво "Текст" у Москві за сприяння Фонду Сороса випустило збірку "Чорні поїзда", яка увібрала в себе твори, що висвітлюють страшні події депортації та її наслідки для кримських татар.
Протягом своєї літературної кар'єри Ервін Умеров став автором більше 50 книг, серед яких були як його власні твори, так і переклади з творчості інших тюркомовних авторів. У 1966 році він став членом Спілки журналістів СРСР, а в 1978 — членом Спілки письменників СРСР. Протягом багатьох років писав і підтримував тісні зв'язки з іншими письменниками, зокрема працюючи науковим співробітником і редактором, намагаючись донести важливі для нього і його народу теми до широкого читача.
У 1993 році Ервін Умеров оселився в Сімферополі, де довго чекав на можливість отримати власне житло, яке так і не зміг отримати. Протягом останніх років свого життя він тяжко хворів. У 2007 році письменник помер у Москві від тяжкої хвороби. Його останнє бажання було поховано на рідній землі в Криму, де його могила стала важливим символом для всіх кримських татар.
Творчість Ервіна Умерова залишила глибокий слід в українській та кримськотатарській літературі. Його слова продовжують нагадувати про історичні травми, людську гідність і боротьбу за права свого народу, що він не переставав пропагувати через літературну діяльність.